Психоаналітичний код любові в прозовій творчості Івана Франка (1880-1900-х років): суперечність та ідентичність

Abstract

У статті розглянуто лейтмотиви любові в художній прозі І. Франка (1880–1900-х років) крізь призму епігенетичної теорії розвитку особистості німецького психоаналітика Е. Еріксона. У Франкових творах психічної структури особистості героя чітко простежується перехід від однієї форми його самоідентичності до іншої, що викликає кризу ідентичності в любовних стосунках. Художній матеріал письменника ілюструє, що любов – це зріла установка людини, її система цінностей і життєва світоглядна позиція.

Leitmotifs of love in prose by Ivan Franko (1880-1900-ies) through the prism of epigenetic theory of evolution of personality by German psychoanalyst E. Ericson are considered in the article. In Franko's plot creation of structure of character's personality a transition from one form of his self identity to another is observed clearly, this causes crisis of identity in love relationship. The writer’s artistic material illustrates that love is a human mature setting, her system of values and life world-view position.

В статье рассмотрены лейтмотивы любви в художественной прозе Ивана Франко (1880–1900-х гг.) сквозь призму эпигенетической теории развития личности немецкого психоаналитика Э. Эриксона. В сюжетотворении Франко структуры личности героя четко прослеживается переход от одной формы его самоидентичности к другой, вызывающая кризис идентичности в любовных отношениях. Художественный материал писателя иллюстрирует, чо любовь – это зрелая установка человека, его система ценностей и жизненная мировоззренческая позиция.