Poetics of dramatic existence in the folk prose about world war i: local folklore or/and mechanism of collective structuring of experience

Abstract

The paper deals with the problem of creative process of coding historic information, negative sensual life experience in particular, in the folklore texts followed by their transmission with further decoding-warning (moral lesson). Theoretical conclusions are based on oral historic narratives, eschatological stories and memorates recorded by the author. The article gives a detailed analysis of persisting plots, productive emotive motives (rescue from perdition, fear for life, physical pain and suffering), folklore concepts (“lost home”,”fear”, “sorrow”, “prayer”) which serve to structure the texts about the times of unrest. The author observed that semantics of the characters remains within the general folklore dichotomy “human vs inhuman” where a “human” is a character-victim or a character-sufferer. The latter acts under the circumstances of various existential tests (front, wounds, captivity, tragic death) and confrontations. The main idea of the article is that folklore texts are capable of reflecting both the local historic truth of a certain community and the creative experience of a folklore tradition bearer. Contemporary oral narratives are not only a form of expressing universal knowledge of people about war but also an important piece of information worth transmitting. It serves as a directive for assembling the teller’s own life and is a cognitive model enabling to reveal, via language, the experience of existential self-preservation and innate value of a human being.

У статті зосереджено увагу на проблемі творчого процесу кодування історичної інформації у фольклорних текстах, зокрема негативно-чуттєвого життєвого досвіду, що перед-бачає передачу з наступним декодуванням-пересторогою (мораллю). Теоретичні узагальнення зроблено на матеріалі історичних переказів, есхатологічних оповідань та меморатів, записаних автором. У статті проведено детальний аналіз стійких сюжетів, емотивних мотивів (порятунку від загибелі, страху за життя, фізичного болю і страждань), фольклорних концептів («втрачений дім», «страх», «печаль», «молитва»), за допомогою яких структуровано твори про лихоліття. Автор дослідила, що семантика персонажів є у межах загальнофольклорної дихотомії «людина vs нелюд», де «людина» − це герой-жертва або герой-страдник, який діє в обставинах різних екзистенційних випробувань (фронт, поранення, полон, трагічна смерть) та протистоянь. Головною думкою статті є те, що фолькло-рні твори здатні відображати і локальну історичну правду спільноти, і творчий досвід носія традиції. Сучасні усні наративи є не тільки формою вираження універсального знання народу про війну, але важливою інформацією, яка варта передання. Вона служить настановою до упорядкування власного життя оповідача та є когнітивною моделлю, що дозволяє через мову виявити досвід екзистенційного самозбереження та самоцінності людини.