Методологические вопросы исторической семантики с прагматико-функциональной позиции

Abstract

Главной проблемой, затрагиваемой в статье является вопрос познавательного статуса диахронической семантики как одной из исторических наук. Лингвистические рассуждения опираются на антропоцентрическую, функционально-прагматическую онтологию и теорию познания, которая трактует понятия прошлого, исторического факта или языковой деятельности как функции человеческого опыта. Антропоцентрический и реляционистический характер принятой автором перспективы склоняет к объяснению избранных аспектов реконструированной языковой действительности как т.н. реплики (метакартины мира)

Головною проблемою, порушеною у статті, є питання пізнавального статусу діахронічної семантики як однієї з історичних наук. Лінгвістичні розважання опираються на антропоцентричну, прагматично-функціональну онтологію i теорію пізнання, яка трактує поняття минулого, історичного факту чи мовної діяльності як функції людського досвіду. Антропоцентричний і реляціоністичний характер прийнятої автором перспективи схиляє до пояснення вибраних аспектів реконструйованої мовної дійсності як т.зв. репліки (метакартини світу).

The main problem raised in the article is the question of the cognitive status of diachronic semantics as one of the historical sciences. Linguistic considerations are embedded in anthropocentric, pragmatic and functional ontology and epistemology, which treats the concept of the past, a historical fact or language activity – as functions of the human experience. Anthropocentric and relationistic nature of the methodology adopted by the author invites to explain certain aspects of the reconstructed language reality as so-called "replica " (or meta-worldview).