Structure of lingual-communicative competence of personality

Abstract

The aim of this study is the analysis of terminological contents of «lingual-communicative competence» meaning. The history of concepts, formation has briefly covered in this article. Wide range of terms which verbalize it, has been presented. Complex description of semantic content concept through three basic segments: lingual, socio-lingual and pragmatic competence – has been firstly proposed. Lingual competence is level of using all kinds of norms and complex of communicative features of literary language. Socio-lingual competence of individual is an evidence of the quality representation of its lingua-cognitive characteristic, the ability to chose and apply linguistic means according to the situation of communication; understand the social stratification of language; adequately use knowledges of national culture, the specifics of intercultural communication. Pragmatic competence of speaker – it is quality of implementation of intention through well chosen lingual-communicative strategies and tactics using the most productive language means in a particular communicative situation. Pervasive and persuasiveness of such classification is confirmed by correlation with known level model of linguistic identity by Y. Karaulov. As a result lingual-communicative competence is characterized as a person's ability to effectively use language resources to perform communicative tasks in different situations of communication.

Мета наукової розвідки – проаналізувати термінологічний зміст поняття «мовнокому-нікативна компетенція». У статті стисло висвітлено історію формування поняття, предста-влено широкий спектр термінів, які його вербалізують. Уперше запропоновано комплекс-ний опис змістового наповнення поняття через три базових сегменти: мовну, соціолінгва-льну і прагматичну компетенцію. Мовна компетенція – це рівень володіння усіма типами норм і комплексом комунікативних ознак літературної мови. Соціолінгвальна компетенція особистості є свідченням якості представлення її лінгвокогнітивних характеристик, уміння вибирати та застосовувати мовні засоби відповідно до ситуації спілкування; розуміти соці-альну стратифікацію мови; адекватно використовувати знання особливостей національної культури, специфіки міжкультурного спілкування. Прагматична компетенція мовця – це якість реалізації інтенції через вдало обрані мовнокомунікативні стратегії і тактики за до-помогою найпродуктивніших мовних засобів у певній комунікативній ситуації. Переконливість і всеохопність такої класифікації підтверджено кореляцією із відомою рівневою моделлю мовної особистості Ю. Караулова. У результаті мовнокомунікативну компетенцію схарактеризовано як здатність особистості ефективно використовувати мовні засоби для виконання комунікативних завдань у різних ситуаціях спілкування.