Художнє осмислення універсалії смерті в "Зимовій повісті" Олеся Ульяненка

Abstract

У статті розкривається специфіка художнього осмислення категорії смерті в романі «Зимова повість» Олеся Ульяненка − знакового представника української літератури посттоталітарної доби. Літературна критика й літературно-побутові матеріали автора дають змогу визначити змістові форманти роману, що розгортаються довкола категорії смерті: екзистенційність, втілена ідея конечності, семантика крокуючої смерті. Саме ці форманти знаходять наукове прочитання у статті через образ безіменного головного героя-поета, невід’ємною складовою існування якого і названа смерть. Виражально-зображальні ресурси оформлюють наскрізні мотиви роману – мертвості й спогаду, унаочнюючи універсалію смерті, вмонтовану в образ головного героя. Смерть у романі отримує низку значень, що об’єднуються в два провідних: смерть як страх (ключова тут метафора мертвого міста) і смерть як надія на відродження. Останній маркер позначає сприйняття смерті головним героєм (тут смерть позначена семантикою виключної гостроти існування). Розгортання у творі Олеся Ульяненка універсалії смерті визнано за типову ознаку поетики експресіонізму.

In the article does the specific of artistic comprehension of category of death open up in a novel «Winter story» of Oles’ Ulyanenko − sign representative of Ukrainian literature of posttotalitarian days. Literary criticism and literary-domestic materials of author enable to define semantic formants a novel, that opened out round the category of death: existentiality, incarnate idea of eventual, semantics of stepping death. Exactly these formants find the scientific reading in the article through appearance of nameless main hero-poet, by the inalienable constituent of existence of which and the adopted death. Distinctly graphic resources are designed by through reasons a novel – deadness and flashback, showing evidently category of deaths, mounted in appearance of protagonist. Death in a novel gets the row of values which unite in two lead: death as fear (key here metaphor of dead city) and death as a hope is on a revival. The last marker is marked by perception of death by a protagonist (here death is marked semantics of exceptional sharpness of existence). Development in work of Oles’ Ulyanenko the category of death is acknowledged for the typical sign of poetics of expressionism.