Науково-концептуальні засади дослідження співпраці України та ЄС

Abstract

У статті обґрунтовано науково-методологічні засади дослідження співпраці України та Європейського Союзу як багато-вимірного історико-політичного процесу, що охоплює інституційний, правовий, економічний і безпековий виміри. Метою є систематизація теоретичних підходів і методів, придатних для комплексного аналізу євроінтеграційної динаміки України, а також уточнення понятійно-категоріального апарату, необхідного для науково коректного опису ключових явищ і тенденцій співпраці. Теоретичну рамку дослідження сформовано на основі ліберального інституціоналізму (інституції як механізми стабілізації та довготривалого співробітництва), неофункціоналізму (логіка «spillover» як перетікання інтеграції між сферами), концепції європеїзації (внутрішня трансформація держави під впливом норм ЄС) і концепції комплексної безпеки (взаємопов’язаність військових, політичних, економічних, енергетичних та інформаційних чинників). Принцип історизму використано для висвітлення етапності зближення України з ЄС від первинного договірного оформлення до політичної асоціації та сучасного етапу, коли безпековий компонент після 2014 року, а особливо з 2022 року, набув системоутворюючого характеру. Показано, що зовнішні виклики та зміни міжнародного середовища істотно коригують траєкторію інтеграції, водночас посилюючи внутрішню консолідацію та інституційну взаємозалежність України й ЄС. Окрему увагу приділено компаративному методу як ключовому аналітичному інструменту: синхронічний аналіз забезпечує зіставлення інституційних практик і результатів імплементації, діахронічний — простеження еволюції нормативно-правових механізмів і цілепокладання в історичній ретроспективі. Результати статті створюють підґрунтя для подальших міждисцип-лінарних досліджень, дають змогу підвищити доказовість оцінювання узгодженості українських стратегій із директивами ЄС та конкретизувати напрями наукового аналізу інтеграції в умовах трансформації європейської безпекової архітектури.

The article substantiates the scientific and methodological foundations for studying cooperation between Ukraine and the European Union as a multidimensional historical and political process encompassing institutional, legal, economic, and security dimensions. The aim is to systematize theoretical approaches and methods suitable for a comprehensive analysis of Ukraine’s European integration dynamics, as well as to refine the conceptual and categorical framework necessary for an academically sound interpretation of key phenomena and trends in bilateral cooperation. The theoretical framework is based on liberal institutionalism (institutions as mechanisms of stabilization and long-term cooperation), neofunctionalism (the logic of “spillover” as the transfer of integration across sectors), the concept of Europeanization (internal state transformation under the influence of EU norms), and the concept of comprehensive security (the interconnection of military, political, economic, energy, and informational factors). The principle of historicism is applied to highlight the stages of Ukraine–EU rapprochement from the initial contractual framework to political association and the current phase in which the security dimension, particularly after 2014 and especially since 2022, has acquired a system-forming character. It is demonstrated that external challenges and changes in the international environment significantly shape the trajectory of integration while simultaneously strengthening internal consoli-dation and institutional interdependence between Ukraine and the EU. Particular attention is devoted to the comparative method as a key analytical tool: synchronic analysis enables the comparison of institutional practices and implementation outcomes, whereas diachronic analysis allows for tracing the evolution of legal mechanisms and strategic objectives in historical retrospect. The findings provide a foundation for further interdisciplinary research, enhance the analytical assessment of the alignment of Ukrainian strategies with EU directives, and specify directions for scholarly inquiry into integration processes amid the transformation of the European security architecture.