Еволюція та інституалізація євроатлантичного курсу України в умовах російської збройної агресії (2014-2021

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз еволюції та інституційного оформлення євроатлантичного курсу України у 2014–2021 роках в умовах російської збройної агресії та трансформації безпекового середовища в Європі. Досліджено зміну зовнішньополітичної та безпекової стратегії держави – від відмови від політики позаблоковості до послідовної інтеграції в структури НАТО як ключового механізму гарантування національної безпеки та державного суверенітету. Особливу увагу приділено правовому та конституційному закріпленню курсу на членство, реформуванню сектору безпеки й оборони відповідно до принципів демократичного цивільного контролю, впровадженню стандартів і процедур Альянсу, переходу на «J-структуру» управління, удосконаленню системи стратегічного планування та запровадженню філософії Mission Command у Збройних Силах України. Проаналізовано значення політичних рішень самітів НАТО, діяльність Комісії Україна–НАТО, функціонування Трастових фондів і реалізацію Комплексного пакета допомоги, а також наслідки надання Україні статусу партнера з розширеними можливостями у 2020 році. Окреслено вплив внутрішніх політичних процесів, соціально-економічних викликів і зовнішніх факторів, зокрема санкційної політики проти рф, на динаміку реформ та поглиблення взаємосумісності. Обґрунтовано висновок, що попри формальне уповільнення окремих показників імплементації стандартів у 2019–2021 роках, фактично відбувався процес «тихої інтеграції», спрямований на структурну модернізацію оборонного сектору. Доведено, що саме ця системна трансформація забезпечила якісне зростання обороноздатності України та стала одним із визначальних чинників підвищення стійкості держави напередодні повномасштабного вторгнення 2022 року.

The article provides a comprehensive analysis of the evolution and institutional consolidation of Ukraine’s Euro-Atlantic course in 2014–2021 amid Russian armed aggression and the transformation of the European security environment. It examines the shift in the state’s foreign and security policy strategy –from abandoning the policy of non-alignment to consistent integration into NATO structures as a key mechanism for ensuring national security and safeguarding state sovereignty. Particular attention is paid to the legal and constitutional entrenchment of the membership course, the reform of the security and defense sector in accordance with the principles of democratic civilian control, the implementation of Alliance standards and procedures, the transition to the “J-structure” of command and control, the improvement of the strategic planning system, and the introduction of the Mission Command philosophy in the Armed Forces of Ukraine. The study analyzes the significance of NATO summit decisions, the activities of the NATO–Ukraine Commission, the functioning of NATO Trust Funds and the implementation of the Comprehensive Assistance Package, as well as the implications of granting Ukraine Enhanced Opportunities Partner status in 2020. It outlines the influence of domestic political processes, socio-economic challenges, and external factors, including sanctions policy against the Russian Federation, on the pace of reforms and the deepening of interoperability. The article substantiates the conclusion that despite the formal slowdown of certain indicators of standards implementation in 2019–2021, a process of “quiet integration” was in fact underway, aimed at the structural modernization of the defense sector. It is demonstrated that this systemic transformation ensured a qualitative increase in Ukraine’s defense capability and became one of the decisive factors in strengthening the state’s resilience on the eve of the full-scale invasion in 2022.