Генеза історичної освіти України в контексті глобалізаційних і соціокультурних змін кінця ХХ –початку ХХІ ст.

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз генези історичної освіти України в контексті глобалізаційних і соціокультурних змін кінця ХХ – початку ХХІ ст. Обґрунтовано, що трансформаційні процеси, зумовлені становленням інформаційного суспільства та посиленням глобалізаційних впливів, спричинили переосмислення сутності освіти як відкритої, динамічної системи, здатної реагувати на цивілізаційні виклики сучасності. Доведено обмеженість сцієнтистсько-раціоналістичної освітньої парадигми та актуа-лізацію потреби формування нового соціогуманітарного дискурсу, орієнтова-ного на ціннісні, ідентифікаційні та культуротворчі функції історичної освіти. Встановлено, що розвиток історичної освіти в Україні відбувався під впливом суперечливої дуальності глобалізаційних процесів, які, з одного боку, стимулювали тенденції до уніфікації освітніх практик, а з іншого – посилювали значущість збереження національної історичної пам’яті та етнокультурної ідентичності. Проаналізовано роль історичної освіти як інструменту форму-вання нової української ідентичності та подолання наслідків радянізації суспільної свідомості. Особливу увагу приділено періодизації розвитку історичної освіти, що виходить за межі традиційних хронологічних рамок державотворення та враховує трансформаційні процеси, започатковані ще наприкінці 1980-х рр. Показано, що концептуалізація історичної освіти відбувалася не лише в межах освітньої політики, а й під впливом змін у методології історичної науки, що зумовило появу плюралізму підходів і нових інтерпретацій історичного знання. Акцентовано, що в умовах глобалізації історична освіта набуває функцій не лише когнітивного, а й світоглядно-ціннісного характеру, виступаючи важливим чинником соціальної консолідації, розвитку критичного мислення та формування громадянської компетентності. Визначено, що її модернізація передбачає інтеграцію міждисциплінарних підходів, посилення аксіологічного компоненту змісту, а також орієнтацію на діалог культур і утвердження демократичних цінностей. Зроблено висновок, що сучасна історична освіта повинна трансфор-муватися з моделі трансляції знань у простір формування історичного мислення, цінностей і громадянської відповідальності, забезпечуючи інтег-рацію особистості в глобалізований світ за умови збереження національної ідентичності.

The article provides a comprehensive analysis of the genesis of historical education in Ukraine in the context of globalization and sociocultural transformations of the late twentieth and early twenty-first centuries. It is argued that transformational processes conditioned by the emergence of the information society and the intensification of global influences have led to a reconceptualization of education as an open and dynamic system capable of responding to contemporary civilizational challenges. The limitations of the scientistic and rationalistic educational paradigm are demonstrated, along with the actualization of the need to develop a new socio-humanitarian discourse focused on the value-based, identity-forming, and culture-creating functions of historical education. It is established that the development of historical education in Ukraine has been shaped by the contradictory duality of globalization processes, which, on the one hand, have stimulated tendencies toward the unification of educational practices and, on the other hand, have reinforced the importance of preserving national historical memory and ethnocultural identity. The role of historical education as a tool for shaping a new Ukrainian identity and overcoming the consequences of the Sovietization of public consciousness is analyzed. Particular attention is paid to the periodization of the development of historical education, which goes beyond the traditional chronological framework of state formation and takes into account transformation processes that began in the late 1980s. It is shown that the conceptualization of historical education has occurred not only within the framework of educational policy but also under the influence of changes in the methodology of historical science, which led to the emergence of methodological pluralism and new interpretations of historical knowledge. It is emphasized that under conditions of globalization, historical education acquires not only cognitive but also worldview and value-oriented functions, acting as an important factor in social consolidation, the development of critical thinking, and the formation of civic competence. It is determined that its modernization involves the integration of interdisciplinary approaches, strengthening the axiological component of content, as well as an orientation toward intercultural dialogue and the affirmation of democratic values. It is concluded that contemporary historical education should transform from a model of knowledge transmission into a space for the formation of historical thinking, values, and civic responsibility, ensuring the integration of the individual into a globalized world while preserving national identity.