Василь Сімович і поезія Лесі Українки (версифікаційний аспект)

Abstract

У статті розглянуто два види контактування В. Сімовича з віршованими тво рами Лесі Українки – редагування збірки поетеси «Відгуки» та використання її поезії у віршознавчому додатку до його «Української граматики». Вказано, що вони засвідчують належну віршознавчу підготовку вченого. Як редактор Лесиної збірки, В. Сімович зізнавався в необережному втручанні у строфічну форму її віршів «Ра-Менеїс» та «Жертва». Обидві поезії зараховують до корпусу творів з ореолом гекзаметра і визначають як деривати цієї форми. Після трансформації форма стала такою: неврегульовані різностопові неримо вані трискладовики (від двох до чотирьох наголосів у рядку). Отже, ці твори було частково позбавлено урочисто-гекзаметричного ритму. Тому в пізніших публіка ціях вони знову постають у первинному вигляді – з довгими гекзаметричними рядками. У віршознавчому додатку до «Граматики…» В. Сімович розглядав окремо сила бічні (менше) та силабо-тонічні (більше) твори поетеси. Вчений звернув увагу на такі силабічні форми: 6-складовик і поєднання 6-складових та 12-складових ряд ків, 14-складовик (8+6) 2. У силабічних творах поетеси він вказав на наявність певної кількості хореїзованих рядків. Учений правильно відзначив випадковість таких версів. Важливим видається Сімовичів поділ українських поетів на «сила бічних» (народних) та «силабо-тонічних». Актуальними є його міркування щодо історичного місця фольклорної силабічної форми у розвитку вітчизняної поезії. Учений навів приклади таких Лесиних силабо-тонічних форм: ямба (Я3 з дак тилічним закінченням), дактилю (Д2), амфібрахію (Амф3, Амф4, Амф5), анапе ста (Ан3, Ан5). Окрасою міркувань науковця щодо силабо-тоніки поетеси стало помічене ним явище силабо-тонічної логаедичності у вірші «Грай, моя пісне!» В. Сімович указав також на окремі строфічні форми в поетеси: восьмивірш (насправді два катрени) та семивірш.

The article examines two instances of V. Simovych’s engagement with Lesia Ukrainka’s poetic works: his editing of the poetess’s collection “Vidguky” and his use of her poetry in the poetic appendix to his “Ukrainian Grammar”. It is noted that these demonstrate the scholar’s sound training in poetics. As the editor of Lesya’s collection, V. Simovych admitted to having carelessly interfered with the metrical form of her poems “Ra-Meneis” and “The Sacrifice”. Both poems are classified within the corpus of works characterised by the hexameter and defined as derivatives of this form. Following the transformation, the form became as follows: irregular, unrhymed, three-syllable lines (with two to four stresses per line). Consequently, these works were partially stripped of their solemn hexameter rhythm. Therefore, in later publications, they reappear in their original form – with long hexameter lines. In the poetic appendix to “Grammar…”, V. Simovich examined the poetess’s syllabic (shorter) and syllabo-tonic (longer) works separately. The scholar drew attention to the following syllabic forms: the 6-syllable line and combinations of 6-syllable and 12-syllable lines, the 14-syllable line (8+6) 2. In the poetess’s syllabic works, he noted the presence of a certain number of choreatic lines. The scholar correctly noted the sporadic nature of such verses. Simovych’s division of Ukrainian poets into “syllabic” (folk) and “syllabo-tonic” appears significant. His reflections on the historical place of the folk syllabic form in the development of Ukrainian poetry remain relevant. The scholar cited examples of the following syllabo-tonic forms in Lesya’s work: iamb (I3 with a dactylic ending), dactyl (D2), amphibrach (Amph3, Amph4, Amph5), and anapaest (An3, An5). The scholar’s observations on the poetess’s syllabo-tonic structure were further enriched by his identification of a phenomenon of syllabo-tonic logaedicity in the poem “Sing, My Song!”. V. Simovych also highlighted specific stanzaic forms in the poetess’s work: the octave (actually two quatrains) and the septet.