Людський фактор у харчовій промисловості Правобережної України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Abstract

У дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження людського фактора на території Правобережної України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У першому розділі проаналізовано історіографічну базу із досліджуваної проблематики, доведено, що людський фактор вивчався лише в загальному контексті соціально-економічного розвитку українських земель у пореформений період. Є декілька праць, які торкаються окремих аспектів цієї проблеми у Київській, Подільській та Волинській губерніях, але, здебільшого, вони є фрагментарними та узагальненими. Історіографічну базу дослідження умовно класифіковано на три основні категорії: 1) праці дослідників періоду до встановлення радянської влади; 2) історіографія радянського періоду; 3) дослідження сучасних науковців. З’ясовано, що кожна з цих груп має свої особливості методологічного підходу. Праці, написані в епоху Російської імперії, здебільшого, мають описовий характер: у них рідко зустрічається глибокий аналіз подій, або процесів –подається загальна картина без критичного осмислення. Водночас, ці дослідження стали відправною точкою у вивченні ролі людського чинника в Правобережній Україні. У них зібрано важливі статистичні дані, які були використані в цьому дослідженні. Огляд радянської історіографії показав, що для науковців цього періоду характерна як методологічна обмеженість, так і ідеологічна упередженість. Зокрема, вони суттєво перебільшували значення промислових робітників у розвитку суспільства того часу. Із здобуттям Україною незалежності у 1991 році розпочався новий етап вивчення промислового розвитку країни в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. З’являється ряд праць, які висвітлюють маловідомі аспекти соціально-економічного розвитку українських земель у пореформений період. Зростає також інтерес до вивчення родин підприємців та їхньої меценатської діяльності. Попри наявні обставини, питання впливу людського чинника в межах Київської, Подільської та Волинської губерній досі не було всебічно та комплексно проаналізовано в рамках окремого історичного дослідження. У дослідженні проаналізовано стан харчової промисловості Київської, Волинської та Подільської губерній. З’ясовано, що в цей період спостерігалося активне зростання таких галузей, як борошномельна, винокурна та цукрова. Відзначено збільшення кількості підприємств і зростання вартості їхньої продукції. Цю динаміку підтверджують статистичні матеріали, наведені окремо для кожної губернії Правобережної України. Особливу увагу приділено умовам праці, кваліфікаційному складу робітників, гендерному аспекту участі жінок у виробничих процесах, ролі інженерно-технічного персоналу, а також впливу міграційних процесів на формування робочої сили. У роботі на основі архівних джерел, статистичних звітів, матеріалів губернських земств та публіцистики висвітлено трансформації трудових відносин у контексті індустріалізації регіону. З’ясовано, як людський капітал сприяв модернізації харчового виробництва та як соціальні проблеми – низький рівень оплати, відсутність соціального захисту, недостатня механізація –гальмували його розвиток. Наукова новизна дисертації полягає у всебічному розкритті взаємозв’язку між трудовими ресурсами та індустріальним розвитком харчової галузі на прикладі Правобережної України, що дозволяє глибше осмислити як регіональні особливості, так і загальноімперські тенденції доби, а також внесок родин Симиренків, Яхненків та Терещенків у становленні підприємництва. У досліджуваний період простежується активний процес переходу до капіталістичних форм господарювання в промисловості. Втім, через сукупність причин – зокрема, економічну нестабільність Російської імперії, орієнтацію державної політики на залучення іноземних фінансових ресурсів замість сировини чи обладнання, а також нестачу національного капіталу – уряд був змушений звертатися до закордонних інвесторів. Найбільш помітну роль у цьому відігравали підприємці з Франції, Бельгії та Великої Британії. Залучення іноземного капіталу мало суперечливі наслідки: з одного боку, воно сприяло технологічному зростанню і пожвавленню промислового виробництва, а з іншого – закріплювало економічну залежність та посилювало експлуатаційний характер використання ресурсів українських територій. У дослідженні окрему увагу приділено процесу становлення робітничого класу в харчовій промисловості. З’ясовано, що до складу цієї професійної групи входили особи з числа колишніх кріпаків, сільських і міських ремісників, а також кустарів. Встановлено, що на підприємствах, зокрема, млинах, серйозно ставилися до питань охорони праці. Це було зумовлено широким застосуванням складного обладнання, включно з паровими двигунами, для роботи з якими необхідно було мати базові технічні знання та дотримуватися правил безпеки. Дослідження засвідчує, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття відбувався інтенсивний процес становлення підприємницького прошарку. Після запровадження ліберальних реформ 1860-х років право займатися підприємництвом отримали представники різних соціальних груп. Найактивніше цю можливість використовували особи, які мали стартовий капітал і змогли інвестувати його у власне виробництво. Насамперед мова йде про купців і поміщиків. У національному складі підприємців Правобережної України переважали євреї, росіяни та поляки. Станом на 1872 рік у Подільській губернії спостерігалася помітна диспропорція у власності на промислові об'єкти. Більшість фабрик і заводів належала російським, єврейським та іноземним підприємцям. Особливо яскраво це проявлялося у винокурній галузі, де євреям належало три чверті всіх заводів, тоді як на долю дворян, російських купців та місцевих власників припадала лише одна четверта частина. Суконні фабрики контролювалися іноземцями. Подібна структура власності могла негативно позначатися на економічному розвитку губернії, обмежуючи можливості місцевого підприємництва. У Подільській губернії, за повідомленням старшого фабричного інспектора, з 52 діючих у 1899 р. цукрових заводів у руках євреїв знаходилася в одноосібному володінні та таких, що контролювалися ними – 14, у росіян – 8, поляків – 11, іноземців – 2. На противагу Подільській у Київській губернії панівне місце посідали росіяни (20 заводів), хоч тут були такі великі промисловці-поляки, як і Браницькі (6 заводів), Потоцькі (2), українці Терещенки (2) і Симиренко (1). Загалом, із 148 цукрових підприємств, що діяли у найбільшому цукровому районі імперії – правобережжі, на початку ХХ ст. 44 належали російським власникам, 63 – полякам і 33 євреям. У дослідженні висвітлюється життєвий шлях і досягнення представників родини Симиренків, а також їхній визначальний внесок у формування підприємницького середовища Правобережної України. Симиренки були родом із кріпаків, однак, зуміли стати видатними промисловцями – насамперед у галузі цукроваріння й машинобудування. Їхня діяльність сприяла технічному оновленню аграрного сектору, адже саме вони створили перший в Україні паровий завод із переробки цукрових буряків на пісково-рафінадний цукор. Компанія «Брати Яхненки – Симиренко» зробила значний внесок у розвиток судноплавства та інженерного виробництва в Україні: виготовлене ними обладнання стало важливим технологічним фундаментом вітчизняної промисловості. Особливо варто згадати пароплави «Українець» і «Святослав», які першими в імперії вийшли на воду під українським управлінням. Їхні підприємства відзначалися новаторськими підходами до умов праці – зокрема, запровадженням демократичного стилю керування. Особливу увагу родина приділяла соціальній сфері: для працівників створювалося ціле промислове поселення з розвиненою інфраструктурою – медичними закладами, магазинами, театром, бібліотекою та безкоштовними школами.

The dissertation presents a comprehensive study of the human factor in the territory of Right-Bank Ukraine in the second half of the nineteenth and the early twentieth centuries. The first chapter analyzes the existing historiographical base on the researched problem. The analysis demonstrates that the human factor has been studied only within the general context of the socio-economic development of Ukrainian lands in the post-reform period. There are several works that address certain aspects of this issue in the Kyiv, Podilia, and Volhynia provinces; however, most of them are fragmentary and generalized in nature. The historiographical foundation of the research can be conditionally classified into three main categories: 1) works by scholars of the pre-Soviet period; 2) Soviet-era historiography; 3) studies by contemporary researchers. It has been established that each of these groups is characterized by specific methodological approaches. Works produced during the era of the Russian Empire are predominantly descriptive in nature; they rarely contain in-depth analyses of events or processes and usually present a general overview without critical interpretation. At the same time, these studies became a starting point for investigating the role of the human factor in Right-Bank Ukraine. They contain valuable statistical data that have been used in this research. A review of Soviet historiography has shown that scholars of this period were characterized by both methodological limitations and ideological bias. In particular, they significantly exaggerated the role of industrial workers in the development of society at that time. With Ukraine gaining independence in 1991, a new stage in the study of the country’s industrial development in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries began. A number of works appeared that shed light on previously little-known aspects of the socio-economic development of Ukrainian lands in the post-reform period. Interest in the study of entrepreneurial families and their philanthropic activities also increased. Despite these developments, the issue of the influence of the human factor within the Kyiv, Podilia, and Volhynia provinces has not yet been comprehensively and systematically analyzed within a separate historical study. The research analyzes the state of the food industry in the Kyiv, Volhynia, and Podilia provinces on the eve of the First World War. It has been established that during this period there was active growth in such branches as flour milling, distilling, and sugar production. An increase in the number of enterprises and the value of their output was recorded. This dynamic is confirmed by statistical materials presented separately for each province of Right-Bank Ukraine. Special attention is paid to working conditions, the qualification structure of workers, the gender aspect of women’s participation in production processes, the role of engineering and technical personnel, as well as the impact of migration processes on the formation of the workforce. Based on archival sources, statistical reports, materials of provincial zemstvos, and publicistic writings, the dissertation highlights transformations in labor relations in the context of the region’s industrialization. It is shown how human capital contributed to the modernization of food production and how social problems—low wages, lack of social protection, and insufficient mechanization—hindered its development. The scientific novelty of the dissertation lies in a comprehensive disclosure of the relationship between labor resources and the industrial development of the food industry using the example of Right-Bank Ukraine. This approach allows for a deeper understanding of both regional features and empire-wide trends of the period, as well as the contribution of the Simyrenko, Yakhnenko, and Tereshchenko families to the formation of entrepreneurship. During the studied period, an active transition to capitalist forms of industrial management can be observed. However, due to a combination of factors—economic instability within the Russian Empire, state policy oriented toward attracting foreign financial resources rather than raw materials or equipment, and a shortage of national capital–the government was forced to turn to foreign investors. Entrepreneurs from France, Belgium, and Great Britain played the most significant role in this process. The attraction of foreign capital had contradictory consequences: on the one hand, it stimulated technological growth and industrial expansion; on the other hand, it entrenched economic dependence and intensified the exploitative use of the resources of Ukrainian territories. The research devotes particular attention to the formation of the workforce in the food industry. It has been established that this professional group consisted mainly of former serfs, rural and urban artisans, and handicraftsmen. At the same time, it was found that enterprises–especially mills–paid serious attention to occupational safety issues. This was due to the widespread use of complex equipment, including steam engines, which required basic technical knowledge and strict adherence to safety regulations. The study demonstrates that in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries, an intensive process of forming an entrepreneurial stratum took place. Following the liberal reforms of the 1860s, representatives of various social groups gained the right to engage in entrepreneurship. Those who possessed initial capital and were able to invest it in their own production were the most active in using this opportunity–primarily merchants and landowners. In the national composition of entrepreneurs in Right-Bank Ukraine, Jews, Russians, and Poles predominated. As of 1872, a significant imbalance in ownership of industrial facilities was observed in the Podilia province. The majority of factories and plants belonged to Russian, Jewish, and foreign entrepreneurs. This was particularly evident in the distilling industry, where Jews owned three-quarters of all distilleries, while nobles, Russian merchants, and local owners accounted for only one-quarter. Cloth factories were almost entirely controlled by foreigners. Such an ownership structure could negatively affect the province’s economic development by limiting opportunities for local entrepreneurship.According to the senior factory inspector, in the Podilia province in 1899, of the 52 operating sugar factories, 14 were solely owned or controlled by Jews, 8 by Russians, 11 by Poles, and 2 by foreigners. In contrast, in the Kyiv province, Russians held a dominant position (20 factories), although major Polish industrialists such as the Branicki family (6 factories) and the Potocki family (2), as well as Ukrainian entrepreneurs–the Tereshchenko family (2) and Simyrenko (1)–were also present. Overall, of the 148 sugar enterprises operating in the largest sugar-producing region of the empire–Right-Bank Ukraine–at the beginning of the twentieth century, 44 belonged to Russian owners, 63 to Poles, and 33 to Jews. The dissertation highlights the life paths and achievements of members of the Simyrenko family and their decisive contribution to shaping the entrepreneurial environment of Right-Bank Ukraine. Originating from serfs, the Simyrenkos became prominent industrialists, particularly in sugar production and machine building. Their activities contributed to the technical modernization of the agricultural sector, as they established the first steam-powered sugar beet processing plant in Ukraine producing granulated and refined sugar. The company «Yakhnenko Brothers and Simyrenko» made a significant contribution to the development of navigation and engineering production in Ukraine; the equipment they manufactured became an important technological foundation for domestic industry. Special mention should be made of the steamships Ukrainets and Sviatoslav, which were the first in the empire to operate under Ukrainian management. Their enterprises were distinguished by innovative approaches to working conditions, including the introduction of a democratic management style. The family paid particular attention to social infrastructure: entire industrial settlements were created for workers, featuring medical facilities, shops, a theater, a library, and free schools.