Постать єпископа Григорія у сучасній українській історіографії

Abstract

У статті здійснено спробу комплексного аналізу образу єпископа Станиславівського Греко-Католицької Церкви Григорія Хомишина (1867–1945) у сучасній українській історіографії. Автори акцентують увагу на основних напрямах дослідження його пастирської, богословської, суспільно-політичної та літературної діяльності в контексті першої половини ХХ століття, зокрема міжвоєнного періоду. Показано, що постать владики набуває дедалі ширшого осмислення не лише в межах церковної історії, але й у площині соціального, культурного та філософського дискурсу. Увага приділяється таким аспектам, як євхаристійна побожність єпископа, його погляди на календарну реформу, ставлення до ідеології українського націоналізму, духовна опозиція радикальним течіям та співвідношення його поглядів із позицією митрополита Андрея Шептицького. Зроблено спробу зіставити «традиціоналістський» підхід Хомишина з модернізаторськими тенденціями прогресистів в ГКЦ міжвоєнної доби. Окремо висвітлено значення літературної спадщини владики, включно з пастирськими посланнями та книжкою «Два Царства», а також процес його арешту й посмертної реабілітації, з огляду на нововиявлені архівно-слідчі матеріали Служби безпеки України. У підсумку зроблено висновок, що образ єпископа Григорія в сучасній історіографії поступово звільняється від стереотипів минулого та набуває статусу морального і духовного орієнтира, особливо актуального в умовах новітніх суспільних викликів. Стаття покликана сприяти подальшому осмисленню ролі Г. Хомишина в історії ГКЦ, формуванні національної ідентичності та протистоянні секуляризаційним тенденціям сучасності.

The article presents a comprehensive analysis of the image of Hryhorii Khomyshyn (1867–1945), Bishop of the Stanislaviv Greek Catholic Church, within contemporary Ukrainian historiography. The authors focus on the main directions of research into his pastoral, theological, socio-political, and literary activities in the context of the first half of the 20th century, particularly the interwar period. It is demonstrated that the figure of Bishop Khomyshyn is increasingly interpreted not only within the framework of church history but also in broader social, cultural, and philosophical discourses. Special attention is given to such aspects as his Eucharistic devotion, views on the calendar reform, attitude toward the ideology of Ukrainian nationalism, spiritual opposition to radical movements, and the comparison of his positions with those of Metropolitan Andrei Sheptytskyi. The article attempts to juxtapose Khomyshyn’s “traditionalist” approach with the modernizing tendencies of the progressive wing of the Greek Catholic Church during the interwar period. Particular emphasis is placed on the significance of the bishop’s literary legacy, including his pastoral letters and the book Two Kingdoms, as well as the process of his arrest and posthumous rehabilitation in light of newly uncovered investigative archival materials from the Security Service of Ukraine. The study concludes that the image of Bishop Hryhorii in modern historiography is gradually being freed from the stereotypes of the past and is acquiring the status of a moral and spiritual guide—especially relevant in the face of today’s societal challenges. This article aims to encourage further reflection on Khomyshyn’s role in the history of the Ukrainian Greek Catholic Church, in shaping national identity, and in resisting the secularizing trends of the present era.