Розвиток освіти в Східній Галичині періоду нацистської окупації (на прикладі Тернопільщині)

Abstract

У статті досліджується розвиток освіти на території Східної Галичини, зокрема Тернопільщини, у період нацистської окупації (1941–1944 рр.). Аналізується політика окупаційної влади щодо українського шкільництва, її основні напрями та наслідки для суспільства. З’ясовано, що нацистська адміністрація реалізовувала дискримінаційну політику, спрямовану на обмеження доступу українського населення до освіти. Було ліквідовано гімназії та інші середні й вищі навчальні заклади, а мережа початкових шкіл зазнала значного скорочення. Досліджено організаційні труднощі в освітній сфері, зокрема нестачу кваліфікованих педагогів, навчальних матеріалів і приміщень для занять. Значну увагу приділено вивченню ролі Українського Центрального Комітету та громадських ініціатив у збереженні освітнього процесу. Попри заборони та репресії з боку окупаційної влади, українські освітяни та інтелігенція здійснювали активні спроби підтримки навчання дітей та молоді, у тому числі шляхом організації нелегальних освітніх осередків. Окремо розглянуто вплив ідеологічної складової шкільної політики. Підручники та навчальні програми зазнали змін, спрямованих на утвердження нацистських поглядів, пропаганди антисемітизму та антирадянських ідей, що мало негативний вплив на формування світогляду молодого покоління. У статті доведено, що наслідки нацистської освітньої політики мали довготривалий характер і суттєво вплинули на подальший розвиток освітньої сфери в регіоні. Після завершення Другої світової війни система освіти потребувала відновлення, оскільки було втрачено значну частину педагогічного потенціалу та зруйновано навчальні заклади. Дослідження історичного досвіду цього періоду є важливим для розуміння ролі освіти в умовах військової окупації та її значення для збереження національної ідентичності.

This article examines the development of education in Eastern Galicia, particularly in the Ternopil region, during the Nazi occupation (1941– 1944). It analyzes the policies of the occupation authorities regarding Ukrainian schooling, their main directions, and their consequences for society. The study finds that the Nazi administration implemented a discriminatory policy aimed at restricting the Ukrainian population’s access to education. Gymnasiums and other secondary and higher educational institutions were shut down, while the network of primary schools was significantly reduced. The article also explores the organizational challenges in the education sector, including a shortage of qualified teachers, educational materials, and suitable premises for classes. Special attention is given to the role of the Ukrainian Central Committee and public initiatives in preserving the educational process. Despite the prohibitions and repressions imposed by the occupation authorities, Ukrainian educators and intellectuals made active efforts to support children’s and youth’s education, including through the establishment of underground educational centers. The study further examines the ideological component of school policy. Textbooks and curricula were modified to promote Nazi ideology, propagate anti- Semitism, and reinforce anti-Soviet narratives, which had a detrimental impact on the worldview of the younger generation. The article argues that the effects of Nazi educational policies were longlasting and had a profound influence on the further development of the educational sphere in the region. After the end of World War II, the education system required significant restoration due to the loss of a substantial portion of its pedagogical workforce and the destruction of numerous educational institutions. Understanding the historical experience of this period is crucial for recognizing the role of education during military occupation and its significance in preserving national identity.