Вистави як індикатор краху гуманістичних цінностей на сценах театрів «Ображених» регіонів України (2009–2013 роки)

Abstract

У статті простежено деякі аспекти творчої діяльності російськомовних театрів України у регіонах, які критично потерпіли через агресію рф (тимчасово анексований Крим та окуповані Донецьк і Луганськ). Зокрема, акцентується увага на прогнозуючому суспільному катаклізмі функції вистав. У статті аналізується, які знакові вистави були випущені театрами цих міст в п’ятиріччя перед військовою агресією. Також простежено, які зміни відбулися у колективах театрів після 2014 року (на прикладах творчих груп проаналізованих вистав). Автор доходить висновку щодо змістовних перетинів подій примусової зміни влади, зображених у виставі, та подій, які відбулися в цьому регіоні невдовзі (вистава маріупольського театру «Чорне і червоне…»). В іншому випадку режисерська актуалізація твору 1930-х років парадоксальним чином не веде до зчитування антитоталітарного застереження не те, що глядачами, але й трупою театру, яка перебуває в конфронтації з цінностями незалежної української держави («Кабала святош» у севастопольському театрі). В третьому випадку тенденцію дегуманізації, зкріміналізованості суспільства та водночас стильові прикмети видовища посткультури презентувала вистава запрошеного режисера («Наслідування одвічним ганджам» у Луганському театрі ім. П. Луспекаєва). Як приклад позитивного впливу українського театру на формування громадянської позиції мешканців російськомовного міста наведено знакові постановки Херсонського театру ім. М. Куліша.

In the article the author traces some aspects of the creative activity of Russian-language theatres in Ukraine in the regions that suffered critically due to Russian aggression in 2014 (temporarily annexed Crimea and occupied Donetsk and Luhansk). In particular, attention is focused on the functions of these performances that predict social cataclysms. Drawing on the examples of specific productions, the author analysed which plays were produced by the theatres of these cities within the five years before the Russian military aggression. It also traced what changes occurred in theatre companies after 2014 (exemplifying by the creative groups of the analysed performances). The author comes to the conclusion about the meaningful intersections of the events of the forced shift of power depicted in the play and the events that soon occurred in this region (performance “The Black and the Red…” staged in the Mariupol Theatre). In the second case, the director’ s actualization of the work of the 1930s paradoxically does not lead to the reading of the anti-totalitarian clause not only by the audience, but also by the theatre troupe, which is in confrontation with the values of the independent Ukraine (“The Cabal of Hypocrites” in the Sevastopol Theatre). In the third case, the trend of dehumanization, criminalization of society and at the same time the stylistic signs of a post culture spectacle were presented by a performance by a guest director (“Imitation of the Perpetual Vices” at the Luhansk Theatre.