Молитовні інвокації у структурі античної драми: комунікативний аспект

Abstract

Творчість Еврипіда, зокрема його драматичний диптих «Іфігенія в Авліді» та «Іфігенія в Тавріді», в основі якого лежить відомий міфологічний сюжет, продовжує перебувати у колі інтересів сучасних дослідників літератури. Питання структури і семантики жанру творів Еврипіда, дослідження їх у комунікативному аспекті дали б змогу з’ясувати феномен сприйняття античної драми наступними епохами. Нагадаємо, що відмінність між Еврипідом і його попередниками полягала в переосмисленні міфу, у власній, відмінній від загальноприйнятої оцінці божественного втручання у життя людини. Мабуть, тому в розглядуваних трагедіях не завжди можна зустріти урочисті хвалебні пісні на честь богів (гімни), витоки яких йдуть від архаїчної молитви і які були досить популярними у будь-якому жанрі античної літератури. Та все ж теологічні найменування, молитовні інвокації прослідковуються у творах Еврипіда часто. Ми намагалися проаналізувати основні функції Еврипідових молитовних зверненень до богів (інвокацій) у комунікативному аспекті. Можна зробити висновок, що молитовні інвокації, які становлять ліричний компонент античної драми (поряд з її драматичним та епічним компонентом), виконують низку характерних для мовленнєвого акту комунікативних функцій, у різних ступенях їх використання. Тексти молитовних пісень (як і ліричної поезії загалом) часто ефектні, умовні своєю підвищеною емоційністю. Домінує у них експресивна функція, яка сприяє створенню загальної емоційної атмосфери для автора, актора і реципієнта. Повідомляючі (референтні) начала виражені у молитовних зверненнях слабше, роль їх виключно інформаційна. Поєднання реферативної функції з експресивною та фатичною, що є необхідною для встановлення комунікативних зв’язків із глядачем (чи читачем), створює сприятливі умови для рецепції античного сюжету. Деяке переосмислення художньо-комунікативного навантаження молитовних інвокацій спостерігаємо у драмах українського порубіжжя (Лесі Українки, Людмили Старицької-Черняхівської). Міфологічні теоніми, звернення до богів у їхніх текстах перетворюється на міфологічний символ, основна їхня функція – максимально міфологізувати сучасні події. Ліричний компонент збагачує драматургічну форму психологічними чинниками, служить для розкриття внутрішнього конфлікту в драмі, сприяє розширенню читацької рецепції.

Euripides’ work, his dramatic diptych “Iphigenia in Aulis” and “Iphigenia in Tauris”, in particular, which is based on a well-known mythological plot, continues to be of interest to modern researchers of literature. The question of the structure and semantics of the genre of Euripides’ works, their research in the communicative aspect would make it possible to clarify the phenomenon of the perception of ancient drama in subsequent eras. Let us recall that the difference between Euripides and his predecessors was in the reinterpretation of the myth in his own, different from the generally accepted assessment of divine intervention in human life. That is why, perhaps, in the tragedies considered it is not always possible to find solemn praise songs in honor of the gods (hymns), the origins of which come from an archaic prayer, and which were quite popular in any genre of ancient literature. Nevertheless, theological names and prayer invocations are often found in the works of Euripides. We tried to analyze the main functions of Euripides’ prayer appeals to the gods (invocations) in the communicative aspect. It can be concluded that prayer invocations, which constitute the lyrical component of ancient drama (along with its dramatic and epic component), perform a number of communicative functions, characteristic of a speech act, in different degrees of their use. The texts of prayer songs (as well as lyric poetry, in general) are often spectacular, conditioned by their heightened emotionality. They are dominated by an expressive function that contributes to the creation of a general emotional atmosphere for the author, actor and recipient. Reporting (referential) principles are less expressed in prayer appeals, their role is exclusively informative. The combination of the referencial function with the expressive and phatic function, which is necessary for establishing communicative relations with the viewer (or reader), creates favorable conditions for the reception of the ancient plot. Some rethinking of the artistic and communicative load of prayer invocations can be observed in the dramas of the Ukrainian diaspora (Lesia Ukrainka, Liudmyla Starytska-Cherniakhivska). Mythological theonyms, the appeal to the gods in their texts turn into a mythological symbol, their main function is to mythologize modern events as much as possible. The lyrical component enriches the dramatic form with psychological factors, serves to reveal the internal conflict in the drama, and contributes to the expansion of the reader’s reception.