Моделі усного дипломатичного перекладу

Abstract

Запит на якісний усний переклад, як синхронний, так і послідовний, з’явився відтоді, відколи виникла потреба міжкультурної комунікації в режимі реального часу, і в ході розвитку історії та глобалізаційних процесів лише зростає, а дипломатичний дискурс, з його широким спектром екстралінгвальних елементів та особливою мовою, кидає чи не найскладніший виклик для здійснення адекватного перекладу. На сьогодні годі й уявити ефективну міжмовну комунікацію різних держав без висококваліфікованого усного перекладача, що зумовлює актуальність активного зацікавлення процесами його професійної діяльності. Варто відзначити, що науковий інтерес до питань теорії перекладу та процесу декодування мов активно формувався ще в 50-их роках минулого століття, але динамічність та гнучкість процесу перекладу унеможливлює сухий та статичний опис його етапів, адже абсолютно кожен випадок здійснення перекладу вихідної мови засобами цільової мови постає унікальним та неповторним видом діяльності перекладача, що опирається не лише на відтворення мовного коду однієї мови засобами іншої, але й комплексне сприйняття картини світу обох мов, розуміння культурних та етнічних особливостей комунікантів, врахування ситуативних та невербальних чинників, а також індивідуальних особливостей ментальних процесів перекладача. Саме бажання осягнути процес здійснення перекладу комплексно сприяв появі поняттю «модель перекладу», яке постає ключовим об’єктом нашого дослідження. Так, розглядаємо це явище, як спробу здійснити чіткий та лаконічний схематичний опис послідовності дій та зусиль перекладача, як фізичних, так і розумових, в процесі професійної діяльності. В рамках цієї розвідки ми також описуємо ключові лінгвістичні, когнітивні та психолінгвістичні моделі перекладу та їх особливості. В статті наголошується, що лінгвістичні моделі розглядають процес перекладу з перспективи декодування мови, когнітивні націлені на активне висвітлення ментальних процесів перекладача, а психолінгвістичні оцінюють переклад, враховуючи як вербальні навички перекладача, так і його мисленнєві зусилля з урахуванням ситуації та зовнішніх чинників. В статті аргументовано, що кожна модель має свої особливі риси, а також набір переваг та недоліків. Важливим є те, що наша розвідка зосереджена на описі особливостей здійснення саме усного перекладу, як послідовного, так і синхронного, які потребують більш детального вивчення, адже через неможливість відстеження усної перекладацької діяльності, а також часту конфіденційність матеріалів усних текстів дипломатичного дискурсу залишається найменш досліджуваним у вітчизняному перекладознавстві.

The demand for high-quality interpretation, encompassing both simultaneous and consecutive modes, has appeared along with the evolution of real-time intercultural communication and has been growing within historical globalization. Diplomatic discourse, characterized by a plethora of extralinguistic elements and conveyed in specialized language, presents a particularly formidable challenge for accurate interpretation. The efficacy of interlingual communication between nations now relies heavily on skilled interpreters, underscoring the ongoing relevance of exploring their professional processes. Scientific interest in translation theory and language decoding processes began to flourish in the 1950s. However, the dynamic and flexible nature of interpretation defies a rigid, static description of its stages. Each instance of interpreting the source language into the target language constitutes a unique and intricate activity, reliant not only on reproducing linguistic codes but also on a comprehensive understanding of the worldview embedded in both languages. This understanding encompasses cultural and ethnic nuances, situational and non-verbal factors, and the individual mental processes of the translator. The imperative to comprehensively grasp the translation process gave rise to the concept of a “interpretation model”, which is the central focus of our investigation. We view this concept as an endeavour to provide a clear and concise schematic representation of the sequential physical and mental actions undertaken by the interpreter in their professional capacity. In our exploration, we delve into key linguistic, cognitive, and psycholinguistic interpretation models, elucidating their distinctive features. The article highlights that linguistic models approach the interpretation process through the lens of language decoding, cognitive models accentuate the mental processes of the interpreters, and psycholinguistic models evaluate interpretation by considering both verbal proficiency and cognitive efforts, incorporating situational and external factors. It posits that each model possesses unique characteristics, along with a distinct set of advantages and disadvantages. Crucially, our investigation is specifically oriented toward the nuances of interpretation, encompassing both consecutive and simultaneous modes. These modes warrant closer scrutiny due to the inherent challenges posed by the untraceable nature of interpretation activity and the frequent confidentiality surrounding oral text materials, rendering diplomatic discourse a relatively underexplored domain in domestic translation studies.