Life writing about childhood as narration of identity formation experience

Abstract

The article deals with the study of autofiction as a variation of life writing about childhood. The major researches have been analyzed and the key stages in genre formation have been defined, beginning with Enlightenment images up to XXI’st century. New tendencies in life writing for children have been mentioned. Peculiarities of autofiction as a genre have been singled out: grammatical features (first or third person narration and tense usage), narration structures (distant narration), thematic scope (image of ideal child and childhood, trauma, nostalgia, identity formation experience). It has been emphasized that autobiographical literature about childhood serves as the mirror of social and cultural codes of an epoch and reflects interaction modes between children and adults, as well as between children and the world. The article is focused on analyzing the peculiarities of author’s self-reflection and retrospection from the adult point of view. This can be achieved through author-narrator-character image blending. However, in autofiction, unlike classical autobiography, the blending is partial with enough space for the author to add fiction to the life writing. The research has been based on the analysis of Ulf Stark’s works in the identity formation paradigm with the focus on the author’s representation of his way to literature. It has been noticed, that ironic attitude to the events described in his works is the stylistic peculiarity of Ulf Stark’s autofiction for children, which can be explained by the author’s intention to show the lack of experience of his past-self in childhood. Thus, the following key factors have been defined: time and space markers of childhood, memory etaphors, life changing occasions and relationships. Concept of home and the idea of leaving home as a symbol of threshold between childhood and adult life has been discussed. Peculiar spaces, such as cave and tree house, have been studied. Role of parents, friends as well as first love experience in writer’s identity formation has been outlined. Special attention has been paid to presenting the significance of imagination typical of child consciousness and its crucial role in formation of future writer’s talent and creativity.

У статті досліджується художня автобіографія як варіація життєпису про дитинство. Проаналізовано основні дослідження цієї проблеми та простежено визначальні стадії розвитку жанру, починаючи від образів дитини в епоху просвітництва і до ХХІ століття. Зазначено нові тенденції в жанрі життєпису для дітей. Виокремлено особливості жанру художньої автобіографії: граматичні ознаки (розповідь від першої або третьої особи, використання певних часових форм), наративні структури (дистанційована нарація), тематика (образ ідеальної дитини та дитинства, травма, ностальгія, досвід формування ідентичності). Наголошено, що автобіографічна література про дитинство слугує дзеркалом соціальних та культурних кодів епохи, яке відображає способи взаємодії між дітьми та дорослими, а також між дітьми та світом. Увага зосереджена на особливостях авторської саморефлексії та ретроспекції з позиції дорослого. Це досягається завдяки злиттю образу автора-наратора-персонажа. Проте в художній автобіографії, на відміну від класичної автобіографії, це злиття часткове, автор має досить простору для додавання художніх деталей до життєпису. Дослідження базується на аналізі творів Ульфа Старка в парадигмі досвіду формування ідентичності, з акцентом на авторській презентації його шляху в літературу. Відзначено, що стилістичною особливістю художньої автобіографії Ульфа Старка є іронічне ставлення до подій, описаних у його творах, що можна потрактувати як авторську інтенцію зобразити недосвідченість його ж самого в минулому, у дитинстві. Отже, були визначені такі ключові чинники: хронотопні маркери дитинства, метафори пам’яті, події та стосунки, які змінили життя. Описано концепт дому й ідею покидання дому як символ порога між дитинством та дорослим життям. Досліджено особливі простори, як-от будинок на дереві та печера. Окреслено роль батьків, друзів, а також досвіду першого кохання у формуванні ідентичності автора. Особлива увага приділяється презентації важливості уяви, характерної для дитячої свідомості, її вирішальній ролі у формуванні таланту та творчості майбутнього письменника.