Постколоніальний дискурс сучасної африканської літератури: стратегіі, наративу і письма

Abstract

Статтю зосереджено на визначних суспільно-політичних та гуманітарних зрушеннях 1950–1960-х років, що детермінували виникнення постколоніалізму. Чільне місце займають тексти письменників постколоніальної спільноти та їх інтерпретація, яка спрямована на розкриття дискурсивних утворень та ідеологічних впливів, присутніх у такому письмі. Опрацювання таких текстів дає змогу ідентифікувати основні теоретичні напрями розвитку постколоніальних студій, виокремити в художніх текстах постколоніальних письменників стратегії їхнього письма. Інкорпорування в канву цих творів фольклорного матеріалу та міфів також передбачає використання усних оповідних стратегій колонізованого народу в писемному форматі. Іманентною ознакою романів письменників, що мають африканське походження, є співіснування та взаємодія реального та потойбічного світів, зумовлюючи темпоральну фрагментацію. Постколоніальна романістика характеризується відсутністю часової специфікації, в якій минуле, теперішнє та майбутнє накладаються і переплітаються. Для постколоніальних художніх текстів характерною ознакою є введення особи оповідача, що повідомляє реципієнтові про минуле свого народу, його культуру та звичаї. Гібридна форма нарації, яка поєднує усну розповідну техніку та письмо, проблематизує особу автора. Моделювання (пост)колоніального простору в романах Ч. Ачебе відбувається шляхом залучення культурної спадщини колонізованих народів (зокрема, традицій, ритуалів, мови), яку ігнорували в західній словесності або ж змальовували як менш вартісну. Персонажі з подвійною або гібридною свідомістю – невід’ємна складова частина їхніх творів. Зосередження уваги на наслідках імперського панування в колоніях, а також травматичний колоніальний досвід передано через контрапунктний наратив, порушення хронологічної послідовності оповіді та мовні зсуви.

The article focuses on the significant socio-political and humanitarian shifts of the 1950s and 1960s that determined the emergence of postcolonialism. Prominent are the texts of writers of the postcolonial community and their interpretation, which aim reveal the discursive formations and ideological influences present in such writing. The elaboration of such texts makes it possible to identify the main theoretical directions of the development of postcolonial studies, to single out the strategies of their writing in the literary texts of postcolonial writers. The incorporation of folklore and myths to these works involves the use of oral narrative strategies of the colonized people in written format. An inherent feature of the novels of writers of African origin is the coexistence and interaction of real and netherworld, causing temporal fragmentation. Postcolonial novelism is characterized by the absence of a temporal specification in which past, present, and future overlap and intertwine. For postcolonial literary texts, a characteristic feature is the introduction of the narrator’s personality, which informs the recipient about the past of his people, their culture and customs. The hybrid form of narration, which combines oral narrative technique and writing, problematizes the author’s personality. The modeling of (post)colonial studies in Achebe’s novels takes place by nvolving the cultural heritage of colonized peoples (including traditions, rituals, language), which was ignored in Western literature or portrayed as less valuable. Characters with a double or hybrid consciousness are an integral part of their work. The focus on the consequences of imperial domination in the colonies, as well as the traumatic colonial experience, is conveyed through counterpoint narrative, disruption of the chronological sequence of the narrative, and linguistic shifts.