Лінгвостилістичні особливості мовних портретів у прозі Василя Слапчука

Abstract

The article deals with linguistic and stylistic features of verbal portraits in Vasyl Slapchuk's prose based on the novels “Wild Flowers”, “Autumn in the Cheek”, “Blind Rain”, “Between the Worlds and Shining of the Lights, and the narratives “Cage for the Sky” and “Woman from Snow”. We have found out that a reader gets the conception of characters’ appearance, the peculiarities of the characters' tempers, their sensual spheres, their speeches, motions, physical or psychological states by means of Vasyl Slapchuk’s verbal descriptions. Hence, writer’s verbal portraits are a means of figurative specification and individualization as well as a means of expression of the author's attitude to his portraying. It has been established that depending on the number of characters described in the visual portraits and gender characteristics, a single female portrait sort predominates in Vasil Slipchuk's prose. Linguistic means of description in physical portraits (somatism and clothing) and psychological ones (kinetic vocabulary) are distinguished. Lexemes denoting parts of the body (somatisms) are present in all types of verbal portraits and are represented by nouns referring to the items of the human body and its parts (structural – head, face, eyes, nose, lips, hands, feet, structurally separating – moustache, beard, bristle, bald spot, braids, breast, waist and structural characteristics – mug, muzzle, peepers), clothing and kinetic vocabulary. We have defined that specification and individualization of characters in verbal portraits are carried out by means of imagery, and comparison, epithet and metaphor are the most expressive ones.

У статті описано лінгвостилістичні особливості мовних портретів у прозі Василя Слапчука, зокрема у романах «Дикі квіти», «Осінь за щокою», «Сліпий дощ», «Поміж світів і сяяння світил» та повістях «Клітка для неба» і «Жінка зі снігу». З’ясовано, що мовні портрети у творах письменника перш за все створюють у читача уявлення про зовнішність персонажів, особливості їх характеру, почуттєвої сфери, мовлення, рухів, фізичного чи психологічного стану, є засобом образної конкретизації та індивідуалізації, а також засобом вираження авторського ставлення до описуваного. Виявлено: залежно від кількості описуваних персонажів у мовному портреті та гендерних характеристик, у прозових творах Василя Слапчука переважає одиничний жіночий портретний різновид. Виокремлено також мовні засоби портретування у фізичних портретах – соматизми та вестизми, у психологічних – кінетичну лексику. Описано соматизми, які наявні у всіх типах мовних портретів і представлені іменниками на позначення тіла людини та його частин (структурні – голова, обличчя, очі, ніс, губи, руки, ноги, структурно-виокремлювальні – вуса, борода, щетина, лисина, коси, груди, талія і структурно-характеристичні – пика, морда, баньки), вестиальну та кінетичну лексику. Визначено, що конкретизація та індивідуалізація персонажів у мовних портретах здійснюється за допомогою засобів образності, найбільш виразними із яких є порівняння, епітет та метафора.

Artykuł opisuje lingwostylistyczne cechy portretów językowych w prozie Wasyla Słapczuka, zwłaszcza w powieściach „Dzikie kwiaty”, „Jesień za policzkiem”, „Ślepy deszcz”, „Między światów i lśnienia słońc” oraz „Klatka dla nieba” i „Kobieta ze śniegu”. Stwierdzono, że portrety językowe w utworach pisarza przede wszystkim dają czytelnikowi wyobrażenie o wyglądzie zewnętrznym postaci, cechach ich charakteru, sfery uczuciowej, mowy, ruchów, stanu fizycznego lub psychicznego, są środkiem obrazowej konkretyzacji i indywidualizacji, a także środkiem wyrażenia stosunku autora do tego, co opisuje. Stwierdzono, że w zależności od liczby opisywanych postaci w portrecie językowym oraz charakterystyk genderowych, w utworach prozowych Wasyla Słapczuka dominuje rodzaj pojedynczego portretu kobiecego. Wyróżniono także językowe sposoby przedstawiania portretów fizycznych - somatyzmy i westyzmy, w portretach psychologicznych – słownictwo kinetyczne. Opisano somatyzmy, które występują we wszystkich rodzajach portretów językowych i są reprezentowane przez rzeczowniki oznaczające ludzkie ciało i jego części (strukturalne – głowa, twarz, oczy, nos, usta, dłonie, stopy; strukturalno-wyróżniające – wąsy, broda, zarost na twarzy, łysina, warkocze, klatka piersiowa, talia, i strukturalno-charakterystyczne – pysk, morda, gały), słownictwo powiązane z ubraniem oraz leksyka kinetyczna. Ustalono, że konkretyzacja i indywidualizacja postaci w portretach językowych odbywa się za pomocą środków stylistycznych, z których najbardziej wyraziste są porównania, epitety i metafory.