«Релігійна особистість» і «релігійна дискурсивна особистість»: структурний та динамічний виміри суб’єкта релігійної віри

Abstract

У статті теоретично розглядаються поняття релігійної особистості та релігійної дискурсивної особистості як різні виміри психологічного аналізу функціонування суб’єкта релігійної віри. Зокрема, перше аналізується з позицій п’ятивимірної особистісної моделі, в рамках якої йдеться про релігійні задатки, почуттєве та інтуїтивне відображення, релігійний досвід, релігійну спрямованість і релігійні здібності. Друге поняття обґрунтовується як втілення постнекласичної дискурсивно орієнтованої дослідницької парадигми. Після проведеного теоретичного аналізу була поставлена мета емпіричного дослідження – експлікація та опис основних емпірично виокремлених типів релігійної дискурсивної особистості з відповідними їх структурними й динамічними характеристиками. До дослідження залучено вибірку загальною чисельністю 543 особи з різними соціально-демографічними показниками. Використовувалися наступні психодіагностичні методики: «Питальник релігійної активності» (Д. Смірнов), модифікована за змістом «Піктограма» (О. Лурія), «Семантичний диференціал» (Ч. Осгуд), авторська методика «Зустрічний релігійний дискурс» (вербалізована інтерпретація канонічної молитви «Отче наш»), питальник «Шістнадцять особистісних факторів» (Р. Кеттелл), а також психолінгвістичний текстовий аналіз (ПЛТА). За результатами емпіричного дослідження виокремлено чотири типи релігійної дискурсивної особистості з відповідними їх структурно-динамічними характеристиками: «когнітивно-прагматичний», «афективно-амбівалентний», «афективно-комунікативний» та «афективно-когнітивно-комунікативний». У підсумку констатовано, що реальний суб’єкт релігійної віри поєднує у собі як відносно стійкі базові характеристики (власне «релігійна особистість»), так і більш ситуаційно-динамічні («релігійна дискурсивна особистість»). Перші – значною мірою зумовлені біологічними та «популяційними» (етнонаціональними) структурами у психіці особистості, другі – її персональними мотивами, емоціями, інтенціями. З’ясовано, зокрема, що незалежно від рівня релігійної активності й відповідного типу релігійної дискурсивної особистості, для більшості досліджених осіб найбільшою мірою притаманна гіпотимія як відносно стійка базова риса. Але, в рамках кожного конкретного такого типу, гіпотимія може сублімуватися або у прагматично орієнтоване індивідуальне звертання з особистим проханням до Бога, або в ірраціональну релігійну інтровертованість, або в афективно заряджену активну комунікативність, або у відносно афективно, когнітивно й комунікативно збалансовану релігійність.

Concepts «religious personality» and «religious discursive personality» as different dimensions of the psychological analysis of functioning of a subject of religious faith have been theoretically considered in the article. In particular, the first concept has been analyzed from the standpoint of the five-dimensional personal model, which deals with religious makings, sensual and intuitive reflection, religious experience, religious orientation and religious abilities. The second concept has been substantiated as the embodiment of the post-classical discursively oriented research paradigm. The theoretical analysis has shown the goal of the empirical study, that is to explicate and describe the main empirically isolated types of a religious discursive personality with corresponding structural and dynamic characteristics. The study has involved a sample of 543 people with different socio-demographic indicators. The following psychodiagnostic techniques have been used: «Questionnaire of Religious Activity» (D. Smirnov), «Pictogram», which has been modified according to its meaning (O. Luria), «Semantic Differential» (C. Osgood), author’s technique «Counter Religious Discourse» (verbalized interpretation of the canonical prayer «Our Father»), the questionnaire «Sixteen Personality Factors» (R. Cattell), as well as psycholinguistic text analysis (PLTA). According to the results of the empirical research, four types of religious discursive personality with their respective structural and dynamic characteristics have been distinguished: «cognitive-pragmatic», «affective-ambivalent», «affectivecommunicative » and «affective-cognitive-communicative». As a result, it has been stated that the real subject of religious faith combines both relatively stable basic characteristics («religious personality»), and more situational-dynamic ones («religious discursive personality»). The first have been mostly predetermined by biological and «populational» (ethno-national) structures in the psyche of a personality, the second ones have been due to his\her personal motives, emotions, intentions. It has been found out, in particular, that regardless of the level of religious activity and the corresponding type of a religious discursive personality, for the majority of the researched, hypothymia has been most commonly referred to as a relatively stable basic feature. However, within each particular type hypothymia may sublimate into either a pragmatically oriented individual appeal with a personal request to God, or into an irrational religious introversion, an affectively charged active communication and into relatively affective, both cognitively and communicatively balanced religiosity.