Дискурс як міждисциплінарне поняття та його психологічні виміри

Abstract

У статті проаналізовано «дискурс» як важливу міждисциплінарну категорію сучасної постнекласичної науки та системотвірне поняття дискурсивної пси- хології. Розглянуто його етимологію, що своїми коренями сягає традицій латинського словотворення і має продовження у французькому мовному сере- довищі. Описано базові теоретико-методологічні контексти інтерпретації: лінг- вістичний, соціологічний, семіотичний. Згадано «першу й другу хвилі лінгвіс- тичного повороту» в гуманітарних і соціальних науках, у тому числі «дискур- сивний поворот» («друга когнітивна революція»), як передумови активного запровадження «дискурсу» в науковий обіг. Указано на два основні «дискур- сивні табори» зарубіжної психолінгвістики – «етнометодологічно інспірований» підхід (Дж. Поттер, Д. Едвардс, М. Уетерелл) й підхід, «навіяний авторитетом М. Фуко» (Я. Паркер), а також відомі вітчизняні наукові школи, у межах яких досліджуються різні види й жанри дискурсів – Волинську школу психо- лінгвістики (Л. Засєкіна, С. Засєкін) і Київську школу психологічної герме- невтики (Н. Чепелєва, М. Смульсон та ін.). Обґрунтовано, що, попри окремі вагомі напрацювання й активізацію впро- довж останнього часу використання українськими психологами поняття «дискурс», залишається тенденція за відповідної інтерпретації посилатися на дефініції зі суміжних галузей знання, тоді як власне психологічні його виміри все ще недостатньо розкриті. Описано специфіку зазначеної категорії поряд зі «спілку- ванням», «комунікацією», «мовленням», що передбачає, зокрема, докладний аналіз не лише семантичних або стилістичних особливостей певного повідом- лення, а й того, «хто саме щось сказав, кому, як і з якою метою», із допомогою яких не лише мовних, а й екстралінгвістичних засобів. Як перспективи по- дальших досліджень розглянуто вивчення психологічних аспектів різних типів і жанрів суспільно важливих дискурсів, насамперед релігійного дискурсу як сут- тєвого складника антропоморфізованого життєвого простору людини в соціумі.

«Discourse» is analyzed in the article as an important interdisciplinary category of the postnonclassical modern science and as a systemic formative concept of the discursive psychology. The etymology of discourse, having its derivation roots and traditions in Latin and later in the French language environment, is considered. Basic theoretical and methodological contexts of interpretation (linguistic, sociological and semiotic) are outlined. «The first and the second waves of the linguistic turn» in the humanities and social sciences, as well as the «discursive turn» («the second cognitive revolution»), being the background for active implementation of «discourse» in science, are mentioned in the article. Two main discursive approaches in foreign psycholinguistics, i.e. «ethnomethological-inspired approach» (J. Potter, D. Edwards, M. Wetherell) and «Foucault theory» approach (J. Parker); well-known Ukrainian scientific institutes, examining various types of genres and discourses – Volyn institute for psycholinguistics (L. Zasyekina, S. Zasyekin) and Kyiv institute for psychological hermeneutics (N. Chepeleva, M. Smulson, etc.) are singled out. Despite some significant achievements and revitalization in using the term «discourse» by Ukrainian psychologists during recent years, there is still some tendency to refer within appropriate interpretation to the definition of «discourse» in related branches of knowledge. It is accented that the psychological dimensions of the same notion are still not completely revealed. The peculiarities of the aforementioned category, when compared to «intercourse», «communication», «speech», are outlined. This provides not only a detailed analysis of semantic or stylistic features of a particular message, but also «who said something to whom, how and for what purpose» with the help of both speech and extralinguistic means. Studying the psychological aspects of different types and genres of socially important discourses, especially the religious discourse, being the essential component of anthropomorphic space of a person in society, is revealed as the prospects for further research.

В статье анализируется «дискурс» как важная меж- дисциплинарная категория современной постнеклассической науки и системо- образующее понятие дискурсивной психологии. Рассматривается его этимо- логия, которая своими корнями достигает традиций латинского словообразо- вания и имеет продолжение в французской языковой среде. Описываются базовые теоретико-методологические контексты интерпретации: лингвистический, социологический, семиотический. Вспоминаются «первая и вторая волны лингвистического поворота» в гуманитарных и социальных науках, в том числе «дискурсивный поворот» («вторая когнитивная революция») как предусловия активного утверждения дискурса в научном обиходе. Указывается на два основ- ных «дискурсивных лагеря» зарубежной психолингвистики – «этнометодоло- гически инспирированный» подход (Дж. Поттер, Д. Едвардс, М. Уэтерелл) и подход, «навеянный авторитетом М. Фуко» (Я. Паркер), а также известные оте- чественных научные школы, в пределах которых исследуются разные виды и жанры дискурсов – Волынскую школу психолингвистики (Л. Засекина, С. За- секин) и Киевскую школу психологической герменевтики (Н. Чепелева, М. Смульсон и др.). Обосновывается, что, несмотря на отдельные существенные наработки и активизацию в течение последних лет использования украинскими психологами понятия «дискурс», остается тенденция при соответствующей интерпретации ссылаться на дефиниции из соседних областей знаний, тогда как собственно психологические его измерения все еще недостаточно раскрыты. Описывается специфика обозначенной категории в одном ряду с «общением», «коммуникацией», «речью» и что предусматривает, в частности, детальный ана- лиз не только семантических или стилистических особенностей определенного сообщения, но и того, «кто именно что-то сказал, кому, как и с какой целью», с помощью каких не только языковых, но и экстралингвистических средств. В ка- честве перспектив следующих исследований рассматривается изучение психо- логических аспектов разных типов и жанров общественно важных дискурсов, в первую очередь религиозного дискурса как существенной составляющей антро- поморфизированного жизненного мира человека в социуме.