Особливості етосу дрібної (застінкової) шляхти Білорусі у середині XIX - на початку XX століття

Abstract

Мета дослідження - проаналізувавши зміст праць П. М. Шпілевського, Д. 3. Шендрика і М.В. Довнар-Запольського, розкрити особливості етосу дрібної (застінкової) шляхти Білорусі у середині XIX - на початку XX ст. Методологія дослідження базується на принципах історизму та об'єктивності, а також на застосуванні загальнонаукових і спеціально-історичних методів. Наукова новизна полягає у тому, що на основі аналізу важливих текстів білоруської історіографії з'ясовано специфічні риси застінкової шляхти білоруських земель як окремої “етнографічної групи”. Висновки. У зазначених працях нащадки застінкової шляхти представлені як верства, що втратила своє привілейоване становище через зубожіння, суспільно-політичну маргіналізацію або участь у боротьбі проти держав-загарбниць. Колишні шляхтичі за своїм рівнем матеріального і культурного життя, по суті, нічим не відрізняються від селянства або найманого персоналу великих маєтків. Однак, всіма силами застінкові шляхтичі чіпляються за минувшу, підкреслюють свою “вищість”, хай і уявну, ведуть себе так, ніби і надалі “річ посполита” не може обійтись без їх послуг, хоча ні “речі посполитої”, ні її опори - “старої шляхти” вже не існує. Риси, зафіксовані П. М. Шпілевським, Д. 3. Шендриком і М. В. Довнар-Запольським відносяться до шляхетського етосу, як його представила М. Оссовська: схильність до ризику і широкого жесту, презирство до праці заради заробітку, особливо фізичної, прагнення до краси, а не користі. Крім того, притаманний представникам цієї верстви габітус сягає своїми витоками старої Речі Посполитої, живий релікт якої - застінкова шляхта, хоча і втратила колишні значення і привілеї, залишилась цілком життєздатною. Ще на початку XX ст. самобутність застінкової шляхти як “етнографічної групи” не тільки не зникає, а навпаки, зміцнюється внаслідок її доволі успішного пристосування до нових умов життя.

Analyzing the content of the works of P. Shpilevsky, D. Shendrick and M. Dovnar-Zapolsky to reveal the peculiarities of the ethos of the small gen-try of Belarus in the middle XIX - early XX centuries. The methodology of the study is based on the principles of historicism and science, as well as the application of general scientific and special historical methods. The scientific novelty is that for the first time in the Ukrainian scientific literature, on the basis of the analysis of important texts of Belarusian historiography, the specific features of the shadow nobility of the Belarusian lands as a separate “ethnographic group” have been identified. Conclusions. In these works, the descendants of the small gentry are represented as strata who have lost their privileged position through impoverishment, socio-political marginalization, or participation in the struggle against the invading states. Small gentry, by their level of material and cultural life, are, in fact, no different from the peasantry or hired staff of large estates. However, with all their powers, the small gentry cling to the past, emphasize their “supremacy”, albeit the imaginary, behave as if the “old Poland” cannot continue without their services, although neither the “old Poland” nor its support - the “old nobility” no longer exists. Features recorded by P. Shpilevsky, D. Shendrick and M. Dovnar-Zapolsky is a noble ethos, as M. Ossovskaya put it: a tendency to risk and a broad gesture, a contempt for work for the sake of earn-ing, especially the physical, the desire for beauty, not good. In addition, the habi-tus inherent in the representatives of this class reaches its origins of the old Po-land, whose living relic of which is a shroud of nobility, though lost its former values and privileges, remained quite viable. At the beginning of the twentieth century. The originality of the ghostly nobility as an ethnographic group not only does not disappear but, on the contrary, is strengthened by its rather successful adaptation to new living conditions.