Лінгводидактичні основи формування навичок публічної комунікації у студентів нефілологічних спеціальностей

Abstract

Формування комунікативної компетентності майбутніх учителів-нефілологів є пріоритетним завданням прогресивної освітньої парадигми. Нині в лінгводидактиці особливо актуалізується досконале володіння професійними комунікативними вміннями, майстерністю текстотворення в різних дискурсах. Врахування лінгводидактичних особливостей здобувачів вищої освіти лежить в основі формування навичок публічної комунікації, які корелюють із вимогами часу, потребами суспільства, завданнями сучасної освіти. Обґрунтування феномена «публічна комунікація» з погляду лінгводидактики важливе для розробки методичних рекомендацій, концепцій та моделей навчання теорії і практики публічної комунікації, для підбору дієвих методів і прийомів. Публічна комунікація особливо актуалізує значущі мисленнєво-мовленнєві операції: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння тощо. Підходи до формування навичок публічної комунікації значною мірою опираються на відомі античні теорії і практики, які потребують інноваційного методологічного і методичного опрацювання та проєктування на комунікативну компетентність сучасного вчителя-нефілолога. Характер мовної особистості визначається типовими комунікативними національними рисами, вираженими у вигляді мисленнєвих форм/формул, концептів, ціннісних лексико-семантичних домінант. Сучасний заклад вищої освіти (ЗВО) прагне сформувати фахівця-оратора, готового до різних типів публічної комунікації, до творення будь-якого дискурсу й адекватної моленннєвої поведінки в ньому, котрий володіє мовними нормами, комунікативними якостями усного і писемного мовлення, технологіями текстотворення, мовленнєвим етикетом. Вікові особливості, відкритість до сприйняття інформації, самовираження у конкурентних мовленнєвих ситуаціях, амбітність, пошук авторитетів, прагнення подолати стереотипи у сприйнятті професії вчителя – це ті лінгводидактичні аспекти, на які варто опиратися в роботі над комунікативною компетентністю здобувача.

Формирование коммуникативной компетентности будущих учителей-нефилологов является приоритетной задачей прогрессивной образовательной парадигмы. Сейчас в лингводидактике особенно актуализируется владение профессиональными коммуникативными умениями, мастерством текстообразования в разных дискурсах. Учет лингводидактических особенностей соискателей высшего образования лежит в основе формирования навыков публичной коммуникации, которые коррелируют с требованиями времени, потребностями общества, задачами современного образования. Обоснование феномена «публичная коммуникация» с точки зрения лингводидактики важно для разработки методических рекомендаций, концепций и моделей обучения теории и практики публичной коммуникации, для подбора эффективных методов и приемов. Публичная коммуникация особенно актуализирует значимые мыслительно-речевые операции: анализ, синтез, абстрагирование, сравнение и др. Подходы к формированию навыков публичной коммуникации в значительной степени опираются на известные античные теории и практики, требующие инновационной методологической и методической обработки и проектирования на коммуникативную компетентность современного учителя-филолога. Характер языковой личности определяется типовыми коммуникационными национальными чертами, выраженными в виде мыслительных форм/формул, концептов, ценностных лексико-семантических доминант. Современное УВО стремится сформировать специалиста-оратора, готового к различным типам публичной коммуникации, к созданию любого дискурса и адекватного речевого поведения в нем, обладающего языковыми нормами, коммуникативными качествами устной и письменной речи, технологиями текстообразования, речевым этикетом. Возрастные особенности, открытость к восприятию информации, самовыражение в конкурентных речевых ситуациях, амбициозность, поиск авторитетов, стремление преодолеть стереотипы в восприятии профессии учителя – это те лингводидактические аспекты, на которые следует опираться в работе над коммуникативной компетентностью соискателя.

Developing communicative competence of future teachers majoring in non-linguistic specialities is a priority of the progressive educational paradigm. Nowadays in linguodidactics the perfect mastery of professional communicative skills, the skill of text creation in different discourse conditions is especially relevant. Taking into account the linguistic and didactic characteristics of higher education seekers is the basis for the development of public communication skills that correlate with the requirements of the time, the needs of society, the tasks of modern education. Substantiation of the phenomenon of “public communication” in terms of linguistic didactics is important for the development of guidelines, concepts and models for teaching the theory and practice of public communication, for the selection of effective methods and techniques. Speech is a necessary basis for thinking. Public communication especially foregrounds significant mental-speech operations: analysis, synthesis, abstraction, concretization, reproduction of material, text creation. The method of developing public communication skills focuses on solving problems related to the perception of educational material, awareness of the essence of rhetorical concepts, text creation. Effectiveness is ensured by synergy with psychological research on the patterns of mental operations that underlie the perception, memorization and reproduction of prepared material. Approaches to the development of public communication skills are largely based on well-known ancient theories, including those based on folk speech culture. The analysis of the basic concepts of classical rhetoric and practice of public communication (logos, ethos, pathos and topos) require innovative methodological and methodical elaboration and directing at the communicative competence of the contemporary teacher majoring in non-linguistic specialities. The character of the linguistic personality is determined by typical communicative national features, existing in the form of thought forms / formulas, concepts, value lexical and semantic dominants. The university should ideally mould a speaker ready for different types of public communication, to create a discourse in any time and space, who knows language norms and communicative qualities of oral and written speech as indicators of speech culture, text technology, speech etiquette. Age features, openness to the perception of information, self-expression in competitive speech situations, ambition, search for authority, the desire to overcome negative stereotypes in the perception of the teaching profession are the very linguistic and didactic aspects that should be relied on while working on communicative competence. We see the prospect of further research in the development of a system of work on the development of the idiosyncrasy of public communication which underlies the formation of a personal brand of the teacher.