Композиційна фрагментарність сучасного твору візуального мистецтва

Abstract

У статті розглянуто практику структурування поля станкової картини чіткими межами окремих фрагментів, створення полотна методом повтору головних чи другорядних фігуративних мотивів зображення а також виконання серійних та модульних картин. З’ясовано, що вітчизняні художники з початку ХХ ст. почали звертатись до вираженої ритмічності та метричності у контексті авангардових течій, які виходили з принципів раціональних засад. На конкретних прикладах показано, що наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. зазначені композиційні особливості щораз частіше застосовуються у керамічних, текстильних, скульптурних, живописних, графічних творах. Переважно композиція картин формується із повторів нескінченних фігуративних модулів, інколи повторюються мазки фарби, кольорові плями, утворюючи ритмізований нефігуративний живописний простір. Виявлено схильність багатьох художників вводити лише фрагментарно повтори стилізованих мотивів-символів, які встеляють тло, формуючи сітчастий орнамент. Навмисне множинною стала і форма подачі твору образотворчого мистецтва. Художники використовують прийоми рекомбінації та колажування окремих творів, коли одні й ті ж полотна можна збирати у різні композиції, що дозволяє щоразу розкривати нові теми-проекти. Прослідковано, що така практика відносить нас до тенденцій сучасного дизайну, зокрема поняття змінного логотипу, множинну візуальну структуру якого можна оновлювати, доповнювати залежно від вимог часу. Повтор зображувальних форм та модульність як нова форма подачі твору образотворчого мистецтва дозволяє митцям часто трактувати свою ідею як концептуальну, оповідну та долати статичну природу мистецтва. Фрагментарність змістового поля картини в комплексі з поліморфізмом художньої мови, відмовою від фігуративного реалізму або граничною стилізацією висуває на перший план у станковому творі декоративне начало. Таке одночасне спрощення мови картинного поля і ускладнення форми твору шляхом складання його з великої кількості фрагментів, максимально подібних у розмірах та художньому наповненні, підсилені широкоформатністю, поліморфізмом художньої мови, манерою експонування без рам перетворює картину у засіб естетизації життєвого простору людини, в об’єкт дизайну, з його тяжінням до мінімалізму. The article treats the structuring of machine-tool painting with the help of different segments’ clear boundaries, creation of canvas using main or secondary figurative motives of the painting reiteration as well as serial and multi panel canvas production. It has been found out that starting from the beginning of XX сentury domestic painters applied discernible cyclic recurrence and metricity within the framework of avant-garde streams based on the principles of rational fundamentals. Through the particular examples it has been shown that at the end of XX-beginning of ХХІ century the above mentioned compositional peculiarities are used in increasing frequency in ceramic, textile, sculptural, painted and graphical works. The paintings composition is mainly formed out of endless figurative multi panels reiteration, sometimes paint brush strokes, colour stains are reiterated to form a rhythmic non-figurative painting space. It has been evidentiated that numerous painters tend to introduce the reiteration of stylized motives-symbols only in a fragmentary way so that they cover the field and form a netting ornament. The form of the art work presentation has also become intentionally reiterated. The painters use the approaches of recombination and several works collage when the same canvas can be collected into different compositions giving a chance to develop every time new topics-projects. It has been observed that such a practice refers us to the contemporary design tendencies especially to the notion of a changeable logotype. The latter’s reiterated visual structure can be renewed and completed according to the needs of the time. The reiteration of represented forms and modularity, as a new art work presentation, enables artists to interpret their work as conceptual and to overcome the static nature of art. The fragmentarity of the painting’s conceptual field together with the artistic language polymorphism, denial of figurative realism or boundary stylization put the decorative basis of the machine-tool painting into the its foreground. Such a simultaneous simplification of the painting’s conceptual field and the complication of the work’s form by its compilation of numerous fragments the most similar in size and artistic filling possible, amplified by the artistic language polymorphism, wide-frame aspect and manner of exhibition with no frame make the picture a tool of human living space aestheticization, design project unit with its inclination to minimalism.