Please use this identifier to cite or link to this item:
http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/15399
Title: | «HOMO SAPIENS» vs «ΆΝΘΡΩΠΟΣ ΓΡΑΠΤΏΣ» |
Authors: | Глотов, Александр |
Bibliographic description (Ukraine): | Глотов А. «HOMO SAPIENS» vs «ΆΝΘΡΩΠΟΣ ΓΡΑΠΤΏΣ» // Studia Methodologica. Тернопіль ; Кєльце : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2019. Вип. 48. С. 32-40. |
Issue Date: | 2019 |
Publisher: | ТНПУ ім. В.Гнатюка |
Keywords: | literature author social status література автор соціальний статус literatura autor status społeczny |
Abstract: | The social status of an author of literary works as a kind of a parallel, fictional reality is the obvious exception in the paradigm of the social roles of any society. Regardless of the time and the place of the literary process, literary works themselves serve primarily as an object for moral, psychological, and aesthetic reflections. Most of the existing pedagogical concepts consider literature precisely as a springboard for didactic, and first of all educational, work. However, the dominant idea of education has always been the achievement of success in life. And here a glaring contradiction between the didactic credo of the “reasonable person” (homo sapiens) and the actual position of the “writing person” (άνθρωπογ γραπτσ) arises. Most of the writers, from ancient times to modern times, were not a model of morality, did not achieve financial success, and did not even strive for it. The list of the dramatic fates of Aesop, Ovid, Byron, Boccaccio, Villon, Voltaire, Verlaine, Hoffmann, Pushkin, Dostoevsky and many other classics of the world literature evokes the idea that the writers, creating an ethical and aesthetic ideal, lived their own biography obviously contrary to what was written . A comparative analysis of the historical and literary material confirms that even the examples of relatively prosperous writers’ biographies (Virgil, Horace, Goethe) paradoxically accompany the idea that “human well-being” is rather contraindicated for a creative person, a “writing person”. Соціальний статус учасника літературних творів як якоїсь паралельної, вигаданої дійсності є очевидним винятком в парадигмі соціальних ролей будь-якого суспільства. Незалежно від часу і місця літературного процесу самиі твори літератури служать перш за все об'єктом для моральних, психологічних і естетичних рефлексій. Більшість існуючих педагогічних концепцій розглядає літературу саме як плацдарм для дидактичної, перш за все – виховної, роботи. Разом з тим домінантною ідеєю виховання завжди було досягнення життєвого успіху. І тут виникає кричуща супе-речність між дидактичним кредо «людини розумної» (homo sapiens) і фактичним становищем «людини, яка пише» (άνθρωποσ γραπτώσ). Більшість письменників, з античних часів до сучасності не були зразком моральності, не досягали матеріаль-ного успіху, більш того – і не прагнули до цього. Перелік драматичних доль Езопа, Овідія, Байрона, Боккаччо, Війона, Вольтера, Верлена, Гофмана, Пушкіна, Досто-євського і багатьох інших класиків світової літератури викликає думку про те, що літератори, творячи етичний і естетичний ідеал, свою власну біографію очевидним чином проживали всупереч написаному. Порівняльний аналіз історико-літературного матеріалу підтверджує, що навіть приклади відносно благополучних письменницьких життєписів (Вергілій, Горацій, Гете) парадоксальним чином підтверджують ідею того, що творчої особистості, «людині авторові» житейська благополуччя швидше противказано. Status społeczny autora dzieł literackich jako rodzaj równoległej, fikcyjnej rzeczywistości jest oczywistym wyjątkiem w paradygmacie społecznych ról każdego społeczeństwa. Niezależnie od czasu i miejsca procesu literackiego, same dzieła literackie służą przede wszystkim jako przedmiot refleksji moralnej, psychologicznej i estetycznej. Większość istniejących koncepcji pedagogicznych traktuje literaturę jako odskocznię do pracy dydaktycznej. Jednak dominującą ideą edukacji zawsze było osiągnięcie sukcesu w życiu. I tu pojawia się jaskrawa sprzeczność między dydaktycznym credo „rozsądnej osoby” (homo sapiens) a faktyczną pozycją „osoby piszącej” (άνθρωπογ γραπτσ). Większość pisarzy, od czasów starożytnych po czasy współczesne, nie była modelem moralności, zresztą nie osiągnęła materialnego sukcesu - i nie dążyła do tego. Lista dramatycznych losów Ezopa, Owidiusza, Byrona, Boccaccia, Villona, Voltaire'a, Verlaine'a, Hoffmanna, Puszkina, Dostojewskiego i wielu innych klasyków literatury światowej przywołuje myśl, że pisarze, tworząc etyczny i estetyczny ideał, swoją własną biografię oczywiście żyli pomimo tego, co zostało napisane. Porównawcza analiza materiału historycznego i literackiego potwierdza, że nawet przykłady stosunkowo dobrze prosperujących biografii pisarza (Wergiliusz, Horacy, Goethe) paradoksalnie towarzyszą idei, że sukces życiowy dla osoby twórczej jest przeciwwskazany. |
Description: | DOI : 10.25128/2304-1222.19.48.04 |
URI: | http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/15399 |
ISSN: | 2307-1222 |
Appears in Collections: | Studia Methodologica. Вип. 48 |
Files in This Item:
File | Description | Size | Format | |
---|---|---|---|---|
HLOTOV.pdf | 115,54 kB | Adobe PDF | View/Open |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.