Естетика нон-фініто в творчості Лесі Українки.

Abstract

У дисертації вперше для українського літературознавства вводиться в обіг поняття нон-фініто, обґрунтовуються та систематизуються його художні прийоми; аналізується літературна спадщина Лесі Українки у світлі цієї теорії. Формулюється тлумачення нон-фініто як естетичної категорії, що реалізується в специфічному типі художнього світосприйняття. Аналіз рукописів письменниці у світлі генетичної критики демонструє безкінечний процес становлення її текстів. Визначається парадигма роботи над творами, характерна для Лесі Українки.

В диссертации впервые для украинского литературоведения вводится понятие нон-финито, обосновываются и систематизируются его художественные приемы; анализируется литературное наследие Леси Украинки в свете этой теории. В диссертации формулируется понятие нон-финито как эстетической категории, проявляющейся в специфическом типе художественного мировосприятия. Нон-финито характеризуется актуализацией творческого процесса, который становится важнее результата, что воплощается в форму незавершенных и / или открытых произведений и приводит к деформации жанровых канонов. Способ художественного мышления нон-финито – это психологическая потребность художника избегать конца, которая заложена самой культурой. Понятие нон-финито начало концептуально оформляться в эпоху романтизма и продолжает развиваться в современности. Наиболее интенсивно феномен проявился в модернизме.

The thesis puts into practice the concept of non-finito for the first time in Ukrainian Literary science. It is systematized the artistic techniques of non-finito. Lesya Ukrainka’s literary heritage is analyzed in light of this theory. The term “non-finito” is interpreted as aesthetic category that becomes obvious in a particular type of artistic thinking. Analysis of the writer's manuscripts demonstrates the endless process of her texts. It is determined the paradigm of creative work which is specific for Lesya Ukrainka.