Образ Емельяна Пугачева в дилогии А. С. Пушкина

Abstract

The article deals with two texts of Pushkin — the chronicle “The history of the Pugachev rebellion” (1834) and the novel “The captain’s daughter” (1836) — and proposes to regard them as a dialogical unity, allowing more fully reveal the author’s intentions in understanding the historical past and the present. To demonstrate the two-sided and cumulative approach of Pushkin, the image of the leader of the peasant uprising Yemelyan Pugachev is chosen, on the example of which the author shows how the historical text is compensated and corrected by the literary text, how the diffusion of narrative strategies (in “The captain’s daughter” — the narrator and publisher) brings the image of Pugachev beyond the usual realistic poetics and enriches the character of the hero.

В статье рассматриваются два текста А.С. Пушкина — хроника «История пугачевского бунта» (1834) и роман «Капитанская дочка » (1836) — и предлагается расценивать их как диалогическое единство, позволяющее с большей полнотой раскрыть авторские интенции в осмыслении исторического прошлого и актуального настоящего. Для демонстрации двустороннего и совокупного подхода Пушкина избирается образ вождя крестьянского восстания Емельяна Пугачева, на примере которого автор работы показывает, как односторонность исторического текста компенсируется и корректируется соположением текста художественного, как диффузия нарративных стратегий (в «Капитанской дочке» — рассказчика и издателя) выводит образ Пугачева за пределы привычной реалистической поэтики и обогащает характер героя.

У статті розглядаються два тексти О. С. Пушкіна — хроніка «Історія пугачовського бунту» (1834) та роман «Капітанська дочка» (1836) — і пропонується розцінювати їх як діалогічну єдність, що дозволяє з білшою повнотою розкрити авторські інтенції в осмисленні історичного минулого і актуального сьогодення. Для демонстрації двостороннього та сукупного підходу Пушкіна обирається образ вождя селянського повстання Омеляна Пугачова, на прикладі якого автор показує, як однобічність історичного тексту компенсується і коригується соположенням художнього тексту, як дифузія наратавних стратегій (в «Капітанської дочці» — оповідача і видавця) виводить образ Пугачова за межі звичної реалістичної поетики і збагачує характер героя.