Автоадресованість у художньому тексті: варіативність внутрішнього мовлення

Abstract

У статті розглянуто специфічну форму внутрішньотекстового спілкування – автокомунікацію, для якої характерна автоадресованість. Вона представлена особливим типом художньої комунікації в системі «Я – Я», що передбачає звернення мовця до себе як до адресата. Автоадресованість представлена в сучасному художньому тексті внутрішніми роздумами оповідача або персонажа, що репрезентовані у вигляді прямої мови із зазначенням того, що ці висловлення не виголошені, а представлені лише в думках. Автокомунікація реалізована в художньому тексті за допомогою різних виявів внутрішнього мовлення.

В статье рассмотрено специфическую форму внутритекстового общения – автокоммуникацию, для которой присуща автоадресность. Она представлена особым типом художественной коммуникации в системе «Я – Я», предусматривающий обращение говорящего к себе как к адресату. Автоадресность представлена в современном художественном тексте внутренними размышлениями рассказчика или персонажа, представлеными в виде прямой речи с указанием того, что и высказывания не произнесены, а представлены только в мыслях. Автокоммуникация реализована в художественном тексте с помощью различных проявлений внутренней речи.

The article deals with the specific form of intertextual communication of internal speech, which is characterized by autoaddressability. It is represented by a special type of prose communication in the system "I - I", which involves the speech of the speaker to himself as the addressee. Auto-addressability is represented in modern prose by the internal reflections of the narrator or character, represented in the form of a direct speech, indicating that this is not an expression not expressed, but is presented only in thoughts. Autocommunication is realized in prose with the help of various displays of internal speech.