Стратегічна компетентність як предмет лінгводидактичної дискусії

Abstract

Проаналізовано погляди на суть і зміст лінгводидактичного поняття «стратегічна компетентність». Встановлено відсутність в єдиній інтерпретації цього феномена серед науковців: учені співвідносять стратегічну компетентність з компенсаторними уміннями, метакогнітивними процесами, мовленнєвим актом, процесом навчання мови. Визначено потребу в розмежуванні навчально-стратегічної та комунікативно-стратегічної компетентності, а також в оперуванні саме цими поняттями, які відображають два різні види діяльності: комунікацію та навчання. Обґрунтовано неправомочність в ототожненні стратегічної компетентності з компенсаторною, а також з метакогнітивними процесами, які є регулятором процесу комунікації. Комунікативно-стратегічну компетентність запропоновано розуміти як систему знань, навичок та вмінь, здатності та готовності використовувати комунікативні стратегії з метою досягнення необхідного перлокутивного ефекту в процесі комунікативної взаємодії.

Проанализированы взгляды на сущность и содержание лингводидактического понятия «стратегическая компетентность». Установлено отсутствие в единой интерпретации этого феномена среди ученых, которые соотносят стратегическую компетентность с компенсаторными умениями, метакогнитивными процессами, речевым актом, процессом обучения языку. Определена потребность в разграничении учебно-стратегической и коммуникативно-стратегической компетентности, а также в оперировании именно этими понятиями, которые отражают два разных вида деятельности – коммуникацию и обучение. Обоснованно неправомочность в отождествлении стратегической компетентности с компенсаторной, а также с метакогнитивными процессами, которые являются регулятором процесса коммуникации. Коммуникативно-стратегическую компетентность предложено понимать как систему знаний, навыков и умений, способность и готовность использовать коммуникативные стратегии с целью достижения необходимого перлокутивного эффекта в процессе коммуникативного взаимодействия.

The article attempts to resolve the contradictions between various concepts and views on strategic competence demonstrating the author's understanding of the phenomenon. The «STRATEGY» frame covers the sequence of stages of mental activity: goal-setting, planning, selection of necessary moves / tactics, forecasting, regulation and reflection (evaluation of results of activity, implementation of the set goals). In other words, the strategy involves defining the goal, a series of necessary moves (tactics), the means of their implementation, and managing the process of their application and implementation, as well as the anticipated result of the activity. There is not a unanimous interpretation of this phenomenon among scholars when the latter correlate strategic competence with compensatory skills, metacognitive processes and a speech act, together with the process of language learning. The necessity of differentiating between the educational-strategic and communicative-strategic competences is defined, as they reflect two different types of activities – communication and education. The article analyzes the views of the scholars who adhere to communicative-pragmatic, metacognitive and compensatory approaches to the interpretation of strategic competence. The article proves the implausibility of identifying the strategic competence with compensatory one. Communicative-strategic competence is defined as system of knowledge, skills and abilities which presuppose the ability and readiness of the learner to use communication strategies with the purpose to achieve the necessary perlocutionary effect in the process of communicative interaction. It has been proved that the competent speaker should be able to choose the leading communicative strategy aimed at achieving the communicative goal (in speech production) and adequate perception and interpretation of the communicative purpose (in speech reception), to use a series of interrelated and interdependent tactics represented by verbal and nonverbal means of communication. The implementation of the communicative strategy is ensured by psychological processes of goal-setting, planning, management and reflection.