Методологічне порівняння систематики розселення на адміністративно-територіальних та генетичних засадах

Abstract

Традиційно головним напрямком дослідження територіальної організації населення у нашій країні лишається концепція територіальних систем розселення, жорстко прив’язаних до сучасного адміністра-тивно-територіального устрою країни. У контексті державної регіональної політики її необхідно перевести на якісно новий рівень – регіональний, що істотно відрізняється за європейськими нормами від чинного облас-ного (плюс АР Крим) поділу. Майбутні регіони повинні бути виділені на об’єктивній історико-географічній, генетичній основі. В статті розкривається актуальна проблема – посилити увагу географів до генетичної систематики розселення, яка істотно поглибить і конкретизує теорію і методологію сучасної екістики. На даний час системи розселення різних рангів встановлюються переважно за адміністративно-терито-ріальними межами, вони "задані", і цільові настанови дослідження полягають у їх порівняльній характе-ристиці. Методика визначення таких систем розселення виявляється непотрібною. Поза увагою дослідників лишається ґенеза систем розселення, їх формування і розвиток, виділення самих систем розселення як таких на генетичних та історико-географічних засадах. Ґенеза розселення охоплює часи початкового заселення і господарського освоєння території, та всі його наступні зміни і трансформації. Це один з головних різновидів суспільно-географічних процесів, що має свою динаміку, тенденції розвитку, свою демографічну і соціально-економічну "траєкторію". Генетична система-тика повинна комплексно враховувати всю множину історико-географічних передумов і чинників розселення, з одного боку, та особливості самого процесу розселення з його динамікою, трансформаціями та змінами – з другого. Як буде показано далі, це дуже непросте завдання, що потребує поглибленого методологічного і методичного розроблення.

Традиционно главным направлением исследования территориальной организации населения в нашей стране остается концепция территориальных систем расселения, жестко привязанных к современному административно-территориальному устройству страны. В контексте государственной региональной политики ее необходимо перевести на качественно новый уровень – региональный, существенно отличающийся по европейским нормам от действующего областного (плюс АР Крым) деления. Будущие регионы должны быть выделены на объективной историко-географической, генетической основе. В статье раскрывается актуальная проблема – усилить внимание географов к генетической систематики расселения, которая существенно углубит и конкретизирует теорию и методологию современной екистики. В настоящее время системы расселения разных рангов устанавливаются преимущественно за административно-территориальными границами, они "заданные", и целевые установки заключаются в их сравнительной характеристике. Методика определения таких систем расселения оказывается ненужной. Вне поля зрения исследователей остается генезис систем расселения, их формирование и развитие, выделение самих систем расселения как таковых на генетических и историко-географических принципах. Генезис расселения охватывает времена первоначального заселения и хозяйственного освоения территории, и все его последующие изменения и трансформации. Это один из главных разновидностей общественно-географических процессов, имеет свою динамику, тенденции развития, свою демографическую и социально-экономическую "траекторию". Генетическая систематика должна комплексно учитывать все множество историко-географических предпосылок и факторов расселения, с одной стороны, и особенности самого процесса расселения с его динамикой, трансформациями и изменениями – с другой. Как будет показано далее, это очень непростая задача, которая требует углубленной методологической и методической разработки.

Traditionally, the main focus of research of territorial organization of population in our country remains the concept of territorial settling systems, tightly linked to the present administrative-territorial structure. In the context of national regional policy it should be transferred to a new level – regional, which significantly differs by the current European norms from regional (plus AR Crimea) division. Future regions should be allocated on an objective historical and geographical, genetic basis. In the article the actual problem is – to emphises attention of geographers to genetic taxonomy of settling that significantly deepen and specifies the theory and methodology of modern ekistics. Currently, the system of settling of various ranks is set mainly by administrative-territorial boundaries, they "set", and targeted instruction of study is their comparative characterization. Method for determination of settling systems appears unnecessary. Not attention of researchers remains genesis of settling systems, their formation and development, selection of the most resettling on genetic, historical and geographical basis. Genesis of settling covers the time of the initial settling and economic development of the territory, with all the following changes and transformation. This is one of the main varieties of social and geographical processes that has its own dynamics, trends, its demographic and socio-economic "trajectory." Genetic taxonomy should comprehensively consider the whole set of historical and geographical conditions and factors of settling, on the one hand, and the characteristics of the process of settling with its dynamics, transformation and change – on the other. As will be shown below, this is a very difficult task that requires in-depth methodological and methodical development.