Жанрова своєрідність прози Володимира Ґжицького у контексті розвитку української прози 20-30-х, 50-80-х років ХХ століття

Abstract

Дисертаційна робота присвячена дослідженню жанрової структури прози В. Ґжицького у контексті його формотворчих експериментів 20-30-х, 50-80-х років ХХ століття. Подовжуючи традиції поетики і стилю В. Стефаника, М. Коцюбинського, М. Яцківа, Є. Ярошинської, автор створив новели нового типу (жанрові різновиди психологічної, лаконічної, етюдної новели, новели-рефлексії) з особливим видом структурування світу, спрямованого на відтворення екзистенції персонажів. Новелістика митця відзначається ускладненими формами усно-розмовного мовлення, цілісними, завершеними образами, документальною точністю факту, філософськими узагальненнями, глибокою психологізацією. Проаналізовано специфіку повістевого жанру, яка визначається домінантними жанротворчими чинниками: синтез традиційної і модерністської сюжетно-композиційної організації, психологізм, драматизм, інноваційні часо-просторові прийоми, екзотичні візії та ін. Доведено, що романи прозаїка є поліжанровими і поліфонічними, оскільки, модифікуючи поетику української та європейської романістики, письменник застосував у них модерну мозаїчно-композиційну структуру, панорамність, а також фактаж і публіцистичність.

Диссертационная работа посвящена исследованию жанровой структуры прозы В. Гжицкого в контексте его формотворческих экспериментов 20-30-х, 50-80-х годов ХХ века. Продлевая традиции поэтики и стиля В. Стефаника, М. Коцюбинского, М. Яцкива, Е. Ярошинской, автор создал новеллы нового типа (жанровые разновидности психологической, лаконичной, этюдной новеллы, новеллы-рефлексии) с особенным видом структуризации мира, направленного на воссоздание экзистенции персонажей. Новеллистика художника отмечается усложненными формами устно-разговорной речи, целостными, завершенными образами, документальной точностью факта, философскими обобщениями, глубоким психологизированием. Проанализирована специфика жанра повести, которая определяется доминантными жанротворческими факторами: синтез традиционной и модернистской сюжетно-композиционной организации, психологизм, драматизм, инновационные часо-просторовые приемы, экзотические виденья и др. Доказано, что романы прозаика есть полижанровыми и полифоничными, поскольку, модифицируя поэтику украинской и европейской романистики, писатель применил модерную мозаично-композиционную структуру произведения, панорамность, а также фактаж и публицистичность.

The thesis deals with the investigation of the genre structure of the prose of Volodymyr Hzhytskyi in the context of his formative experiments of the 20-30th, 50-80th years of the XX century. Extending the traditions of poetics and style of V. Stefanyk, M. Kotsiubynskyi, M. Yatskiv, Ye. Yaroshynska, the author has created the novels of a new type (genre varieties of psychological, concise, etude novel, a short story– reflection) with a special kind of structuring the world, aimed at reproduction of characters’ existence. Novelistic of the artist is distinguished by complicated forms of oral colloquial speech, holistic, complete images, documentary accuracy of a fact, philosophical generalizations and deep psychologization. Specificity of a short story genre is analyzed, which is defined by dominant genre–formation factors: a synthesis of traditional and modernist plot and compositional organization, psychologism, dramatism, innovative time and space techniques, exotic visions and others. It is proved that the novels of the prosaist are polygenre and polyphonic, because modifying the poetics of Ukrainian and European Romance philology, the writer applied to them modern mosaic and composition structure, panoramic views as well as fact and publicistic methods.