Правовий статус мови у вимірах національної ідентичності та інформаційної безпеки: критерії реалізації й виклики українського медіапростору

Abstract

У статті здійснено комплексний міждисциплінарний аналіз правових механіз мів захисту державної мови в українському медіапросторі в умовах повномасш табної збройної агресії. Актуальність дослідження зумовлена тим, що мовне питання в Україні набуло виміру національної безпеки: воно є не лише предме том правового регулювання, а й ареною інформаційно-психологічної війни, в якій цілеспрямовано застосовуються стратегії приниження державної мови, фальшу вання національної історії та формування викривленої картини ідентичності. Авторка обґрунтовує, що зазначені загрози потребують відповіді на кількох рів нях: законодавчому, інституційному та медійному. Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження базується на концепції «уяв лених спільнот» Бенедикта Андерсона, згідно з якою мова є центральним меха нізмом конструювання нації як символічної спільноти, та на теорії символічної влади П’єра Бурдьє, який розглядав «легітимну мову» як форму капіталу, що визначає доступ до суспільних ресурсів і відтворює соціальну стратифікацію. Ці концепції дозволяють розглядати мовну політику не як суто технічний право вий механізм, а як поле зіткнення символічних, культурних і владних інтересів. Застосовано і постколоніальний підхід, що доповнює цю картину: відновлення державної мови в Україні є актом деколонізації, яка має глибоке цивілізаційне значення. Методологічну основу становлять системний аналіз нормативно-правових актів, порівняльно-правовий та телеологічний методи тлумачення, метод кон тент-аналізу конкретних випадків правозастосування. У результаті дослідження встановлено, що в українському законодавстві сфор мовано багаторівневий механізм захисту державної мови в медіапросторі, що охоплює конституційні норми (ст. 10), положення Закону «Про медіа» (ст. 110), Закону «Про забезпечення функціонування державної мови» (ст. 53) та Закону «Про національну безпеку» (у редакції 2025 р.), Постанови «Про посилення ролі української мови в утвердженні Української держави», реєстр. № 4764-IX від 15.01.2026. Проаналізовано зміст заборон на поширення інформації, що принижує дер жавну мову, та контенту, який заперечує українську державність, кваліфікованого як українофобський. Наголошено на системні прогалині — відсутність прямих медіасанкцій за поширення українофобського контенту, що знижує ефективність реагування регулятора. Окрему увагу приділено аналізу постанови Верховної Ради України від 15 січня 2026 року щодо посилення ролі української мови, яка розглядається як інструмент переходу до комплексної мовної політики, водно час пов’язаний із ризиками надмірного регулювання, формалізації та політизації. За результатами дослідження сформульовано практичні рекомендації для вдо сконалення медіазаконодавства, зокрема щодо запровадження прямих санкцій, розробки критеріїв кваліфікації порушень та забезпечення балансу між захистом державної мови і мовною різноманітністю.

The article presents a comprehensive interdisciplinary analysis of the legal mechanisms for protecting the state language in the Ukrainian media space under conditions of full-scale armed aggression. The study proceeds from the premise that the language issue in Ukraine has acquired the dimension of national security: it is not merely a subject of legal regulation, but also an arena of information-psychological warfare in which strategies of demeaning the state language, falsifying national history, and distorting national identity are deliberately employed. The author argues that these threats require a response at several levels: legislative, institutional, and media-related. The methodological framework comprises a systematic analysis of legislative acts, comparative legal and teleological methods of interpretation, and a content analysis of specific cases of law enforcement. The study found that Ukrainian legislation has established a multi-level mechanism for the protection of the state language in the media sphere, encompassing constitutional provisions (Article 10), provisions of the Law ‘On Media’ (Article 110), the Law ‘On Ensuring the Functioning of the State Language’ (Article 53) and the Law ‘On National Security’ (as amended in 2025), and the Resolution ‘On Strengthening the Role of the Ukrainian Language in the Consolidation of the Ukrainian State’, Reg. No. 4764-IX of 15 January 2026. The content of the bans on the dissemination of information that disparages the state language and of content that denies Ukrainian statehood—classified as anti Ukrainian—has been analysed. A systemic gap has been identified: the absence of direct media sanctions for the dissemination of anti-Ukrainian content, which undermines the effectiveness of the regulator’s response. Particular attention is paid to the analysis of the Resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine of 15 January 2026 on strengthening the role of the Ukrainian language, which is viewed as a tool for transitioning to a comprehensive language policy, whilst also carrying risks of over regulation, formalisation and politicisation. Based on the research findings, practical recommendations have been formulated to improve media legislation, in particular regarding the introduction of direct sanctions, the development of criteria for classifying violations, and ensuring a balance between the protection of the state language and linguistic diversity.