Ненотовані кириличні богослужбові рукописи й стародруки XI — першої половини XVIII століття в еволюції українського музичного мистецтва Середньовіччя та Бароко

Abstract

Мета статті — схарактеризувати ненотовані кириличні літургічні книги як музично-історичні джерела Середньовіччя та Бароко. Результати дослідження. Вивчення рукописів і стародруків, у яких відсутні невменна й нотолійна нотації, активно проводилося теологами, літургістами, кодикологами, палеографами, істориками, філологами, лінгвістами, мистецтвознавцями й представниками суміжних сфер гуманітарних знань. Музикознавці послуговувалися цими книгами лише як допоміжними джерелами, що містять словесні тексти всіх відомих піснеспівів і більше інформації про визначені жанри й богослужіння. Утім, роль цих рукописів і стародруків для історії української музичної культури є значно більшою: вони містять співацьку інформацію (глас, інципіт моделі, діакритичні символи, виконавські ремарки), а в деякі періоди, за відсутності невменних та нотолінійних книг, навіть слугують первинними музичними джерелами. Наукова новизна. Ненотовані манускрипти, інкунабули й стародруки розглянуто як співацькі антології, в яких віддзеркалена усна форма передання монодійних наспівів. Вона постала хронологічно раніше, ніж їх письмова фіксація, та містить чимало особливостей щодо системи гласів, моделей, зміни жанронімів і міжжанрової дифузії піснеспівів. Ненотовані книги включають розмаїтий корпус гімнів залежно від призначення (собор, монастир, парафіяльний храм), Типікону (Студійський, Єрусалимський), епохи, регіону та конфесії (православні, уніатські). Висновки. Послуговуючись цими рукописами, стародруками й нотолінійними Ірмологіонами, які містять більшість піснеспівів-моделей (із діастематичною київською квадратною нотацією), можна реконструювати репертуар гімнів Октоїха, Тріодей Постової й Цвітної та Міней Службових: канони, стихири, тропарні піснеспіви.

The aim of the article is to characterise unnotated Cyrillic liturgical books as musical and historical sources of the Middle Ages and Baroque. Results. The study of manuscripts and old prints, that lack neume and staff notations, has been actively carried out by theologians, liturgists, codicologists, paleographers, historians, philologists, linguists, art historians and representatives of related fields of humanities. Musicologists have used these books only as auxiliary sources containing verbal texts of all known chants and more information about certain genres and worships. Still, for the history of Ukrainian musical culture, the role of these manuscripts and old prints is more significant: they contain singing information (echos, model incipit, diacritical symbols, performance remarks), and in some periods, in the absence of neume and staff-notation books, they even serve as primary musical sources. Scientific novelty. Unnotated manuscripts, incunabula and old prints are viewed as singing anthologies, which reflect the oral form of monody songs’ transmission. It appeared chronologically earlier than their written fixation, and contains many peculiarities regarding the system of echoi, models, changes in genre names and intergenre diffusion of chants. Unnotated books include a diverse corpus of hymns, depending on their purpose (cathedral, monastery, parish church), Typicon (Studite, Jerusalem), epoch, region and denomination (Orthodox, Uniate). Conclusions. Using these manuscripts, old prints and staff-notated Heirmologia, which contain most of the model chants (with diastematic Kyiv square notation), it is possible to reconstruct the repertoire of hymns of the Octoechos, Lenten and Flowery Triodia and Service Menaia: canons, stichera, troparion chants.