Взаємодія тексту і паратексту у перекладі (на матеріалі зібрання творів «Сильмариліон» Дж. Р. Р. Толкіна)

Abstract

Статтю присвячено співдії тексту і паратекстових репрезентацій англійсько- мовного видання «The Silmarillion» Дж.Р.Р. Толкіна та його українськомовного перекладу. У науковій розвідці побіжно розглянуто питання термінології пара- текстового спрямування: розрізнено поняття «перітекст» та «епітекст»; потлума- чено терміносполуку «паратекстова форма» і проартикульовано її відмінність із так званими «невидимими формами» у перспективі К. Джексона. У матеріалах чільне місце відведено темпоральному характеру паратексту, зокрема увагу приділено нашаруванню позатекстових форм, яке прослідкову- ється із перевиданнями охарактеризованої добірки творів. Перекладознавча студія репрезентує відмінності між «Вступним словом» до видання 1977 року та «Передмовою до другого видання» 1999 року, що створені упорядником Крістофером Толкіном. Засвідчено зв’язок паратекстових матеріа- лів, що поліграфічно перебувають у препозиції щодо тексту, із тими, що розмі- щені в постпозиції. Серед іншого, розглянуто роль епістолярію як інформаційного джерела, що сприяє поглибленню знань про книгу та наміри автора створення книги, які мають компенсаційний характер, а тому націлені на своєрідне заповнення фольклорних прогалин у літературній традиції Англії. Услід за письменником виділено лінгвіс- тичні особливості зібрання творів. Під час аналізу листа Дж. Р.Р. Толкіна до того- часного редактора видавництва «Коллінз» М. Волдмена 1951 року наголошено на мінливому статусі листа як такого, що може належати до епітексту чи перітексту. Виняткове місце у статті відведено післятекстовим маніфестаціям паратексту, а саме приміткам щодо вимови приголосних та голосних (які є непересічною формою у виданнях) і покажчикам власних назв. Під час аналізу додатків, відтво- рених у перекладі, виявлено сліди втручань, що додатково не прокоментовано. Такі інтервенції потрактовано як адаптаційно зумовлені. На рівні з тим завважено відмінності в представленні низки діакритичних знаків, що виступають декора- тивними та стильовими виразниками, у виданні мови-джерела та цільовій мові. Здійснено короткий аналіз гліфів із лінгво-історичної позиції.

The article examines the interaction between text and paratextual representations in J.R.R. Tolkien’s English-language edition of “The Silmarillion” and its Ukrainian translation. The research briefly addresses paratextual terminology: distinguishing between “peritext” and “paratext”; explaining the term “paratextual form” and articulating its difference from the so-called “invisible forms” from K. Jackson’s perspective. The materials place significant emphasis on the temporal nature of paratext, particularly focusing on the layering of extra-textual forms observed through subsequent editions of the characterized collection of works. The translation study represents differences between the “Foreword” to the 1977 edition and the “Preface to the Second Edition” from 1999, both created by the editor Christopher Tolkien. It documents the connection between paratextual materials that typographically appear in preposition to the text and those placed in postposition. Among other aspects, the role of epistolary as an information source is examined, contributing to deeper knowledge about the book and the author’s intentions in creating it, which have a compensatory nature and thus aim to fill folkloric gaps in England’s literary tradition. Following the writer’s lead, the linguistic features of the collection are emphasized. The analysis of J.R.R. Tolkien’s 1951 letter to then-Collins editor M. Waldman emphasizes the letter’s changing status as potentially belonging to either epitext or peritext. The article places exceptional focus on post-textual manifestations of paratext, specifically notes on consonant and vowel pronunciation (which are extraordinary forms in publications) and indexes of proper names. Analysis of the appendices reproduced in translation reveals traces of interventions that are not additionally commented upon. Such interventions are interpreted as adaptation-driven. Additionally, differences in the presentation of various diacritical marks, which serve as decorative and stylistic markers, are noted between the source language edition and the target language. A brief analysis of glyphs from linguistic-historical positions is conducted.