Cучасні стратегії перформативної дидактики

Abstract

Сучасна художньо-освітня діяльність постає децентралізованою, багатовекторною, ґетероґенною системою, що лише імітує деяку передбачувано-перетворювальну самоорганізацію. Засновані на її закономірностях принципи традиційної художньої дидактики, зазвичай, виконують лише інструментальні та орієнтувальні функції у процесі відбору змісту мистецької освіти – без scrum-проєктування умов особистісного розкриття суб’єкта навчання. В результаті цивільно-технічний, машинно-виробничий модус власної людяності стає панівним метатрендом, а симулятивна гра – головною ознакою соціогуманітарного освітнього дискурсу. Такий підхід до освіти стверджує еґоцентричний індивідуалізм, спонукає особу майбутнього мистця до рефлексії доцільності своєрідного машинного кенозису– трансгресії у «тіла» трансформера, кіборга, робота-андроїда тощо. Обнадійливим виходом із кризи постмодерністської методології мистецької освіти постає перформативна концепція професійної підготовки сучасного мистця.