Концептосфера української академічної пісні

Abstract

У дослідженні окреслюється проблема методологічно вивіреної моделі герменевтичної рецепції української камерно-вокальної творчості, стосовно термінологічного позначення якої пропонується визначення «українська академічна пісня». Науковий сенс такого визначення виявляється на тлі історико-теоретичних розмірковувань з приводу неуніверсальності такого звичного для традиційного українського музикознавства позначення, як «солоспів», що охоплює собою характеристику його ресурсного забезпечення під виглядом «вокального соло з інструментальним супроводом». Однак, подібного роду уявлення не є методологічно відповідними з огляду на сучасний стан розвитку теорії жанру, коли власне категорія «жанр» осмислюється як «тип змісту» із лише йому властивим семантичним значенням в ролі «семантичного інваріанту». Адже лише на основі змістових констант виводяться ознаки структурного інваріанту та його розпізнаваність при його варіантних втіленнях. А отже, в полі зору дослідження – сукупна «картина» української академічної пісні, що з точки зору дефініції змістового ресурсу синонімічно збігається з поняттями «академічний солоспів» та «академічна пісня» з їх множинним досвідом жанрово-стильової спеціалізації як виду національної камерно-вокальної творчості. Доведено, що їх метапоняттєвий опис обʼєднує така метаформа, як «пісня» та похідні від неї епістемічні (знаннєві) і ментально характерні означення «співу душі» та національного архетипу «співності» як втілення епістеми «філософії серця» (архетипні моделі кордоцентризму та емоціоналізму), що узагальнюється поняттям «концептосфера» і конкретизується за такими її сегментами, як «концепти» та «концептуальні структури». Завдання дослідження передбачають: 1) зумовлення аналітичних принципів дослідження зразків української академічної пісні як мовно-музичного утвору за рівнями музично-поетичних співвідношень, що визначають не лише лексичний ресурс камерно-вокального твору, але також семантичний профіль жанрового інваріанту та його варіативних здійснень у дискурсі «авторського концепту» як сегмента цілісної концептосистеми; 2) розпізнавання історично складеного дискурсу формування «української академічної пісні», маючи при цьому на увазі алгоритми структурування її жанрово-стильових різновидів в ролі диференційованих музично-мовленнєвих та образно-смислових значень; 3) виокремлення стилістичних маркерів різновидів української камерно-вокальної творчості як аналітичної основи раціонально організованих методів дослідження української академічної пісні з боку її жанрово-стильових інваріантів в якості концептуальних структур; спеціалізований розгляд зразків української академічної пісні як прикладів відтворення музично-мовленнєвої картини світу та її національно структурованої концептосистеми. Методологічну основу дисертації становить єдність таких підходів, як: системний, компаративно-типологічний, когнітивно-епістемологічний, функціональний, культурологічний, феноменологічний, історико-типологічний, семантичний та герменевтичний. Домінуючими дослідницькими методами постають жанрово-стильовий, структурно-семантичний та музично-текстологічний. Матеріалом аналізу й тлумачення концептосфери української академічної пісні є зразки камерно-вокальної творчості українських композиторів, добірку яких визначають історичні рамки професіоналізації української музичної творчості (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.) і явища трансформації концептуальних структур української академічної пісні (др. пол. ХХ – поч. ХХІ ст.). Розглянуті зразки (усього – 117 камерно-вокальних композицій) покликані репрезентувати конкретні жанрово-стильові концепти та їхні семантеми з боку «авторських амплуа» та ментального поля української академічної пісні. Теоретичною основою аналітичних опрацювань обрано когнітивно-дискурсивний вектор сучасної дослідницької практики, що розгортається засобом метапоняттєвого опису концептуальних структур української академічної пісні в ролі мислеформ її концептополя. Наукову новизну дисертації визначає метапонятійне окреслення феномена української академічної пісні як фундаментального символу й генетичного коду національної культури України; а саме – метафізично трактовані змістові значення, що творять сегментацію її концептосфери на концептуальні структури, що забезпечує «культурну памʼять» нації. У Першому розділі дисертації розглядається методологічний базис термінополя дефініцій концептуальних структур та їх проєктивний дискурс щодо метапоняттєвого опису поняття «українська академічна пісня». Зʼясовано, що при такому описі належить покладатися на системотвірні властивості такого явища, як українська національна камерно-вокальна творчість в її історично складеній парадигмі жанрово-стильових спеціалізацій, що мають базовими архетипами моделі: «пісня в народному дусі», «романс», «пісня-романс», «монодраматичний солоспів-монолог». Доведено, зокрема, що як мовно-музичний утвір українська академічна пісня є множинним виявом закономірностей музично-поетичних співвідношень, що як іманентна властивість вокального твору організовуються за рівнями: лексичного ресурсу жанрового різновиду; архітектоніки вокальної мелодики; техніками відтворення мовних інтонем та типу «розмовного жанру»; принципами взаємодії авторських систем «Композитор – Поет»; модальної характерності омузичення віршованого тексту; інтонаційно-тематичного співвідношення вокальної партії та інструментального тематизму; композиційно-драматургічної логіки вирішення питомо вокальної/вокально-поетичної «строфічної» структури. Зазначається, що саме на ґрунті цих співвідношень вибудовується теорія дефініції концептуальних структур у версіях жанрово-стильової спеціалізації камерно-вокальної творчості українських композиторів за її різновидами згідно з інваріантно усталеними стилістичними маркерами. Висновковим судженням щодо розглянутої проблематики музично-поетичних співвідношень є переконання у тому, що їх належить розглядати як процес смислоутворення зі структурування архетипної моделі певного концепту, що є заснованим на рефлексіях щодо ментальної характерності поетичного першоджерела. У Другому розділі дисертації матеріал дослідження розглядається в умовах стильового вектора простеження динаміки жанроутворювальних процесів у їх історичній ретроспективі та сьогоденні. Виявлено кореляти становлення жанрових архетипів камерно-вокальної творчості – від барокового канту, крізь старогалицьку елегію до «лисенкової» моделі українського солоспіву та його стильових трансформацій новітнього зразка під виглядом метажанрових концептів української академічної пісні («вірш з музикою», «солоспів-балада», «солоспів-поема», «солопів-сонет», «солоспів-молитва» тощо). Визначаються стильові домінанти жанрових архетипів класичної камерно-вокальної творчості (типи вокальної мелодики, принципи образно-смислового співвідношення слова і музики, поетичні вподобання, пріоритети композиційно-драматургічної логіки), виокремлюються і характеризуються індивідуально-стильові дискурси музичного перевтілення поетичного тексту та їх загально-стильовий «образ», розкриваються закономірності творення «жанрових амплуа» камерно-вокальних творів в якості маркерів українського національного стилю, конкретизуються мовно-стилістичні техніки забезпечення жанрової ідентичності українського солоспіву за його різновидами. У Третьому розділі дисертації продовжується аналіз та тлумачення зразків камерно-вокальної творчості українських композиторів з опорою на алгоритми структурно-семантичного методу, але – в намірі поглибленої герменевтичної рецепції компонентів змістової структури української академічної пісні за рівнями авторських дискурсів та рефлексій з боку композиторського задуму і модальності поетичної системи. Для прикладу відзначимо аналітичну зосередженість на творчих зразках музичного «перепрочитання» поезій Лесі Українки – митця модерної фази буттєвості української національної культури, що закономірно «притягує» до себе новітні стильові системи музичного мислення й тим самим зумовлює появу неодинарних змістових концептів камерно-вокальної творчості. У другому підрозділі пропонується аналітична модель герменевтичної рецепції концептуальних структур української академічної пісні в контексті парадигми етнонаціональної культурної ідентичності. Маючи вимірними проекціями «етнічну» (замкнена формація) та «національну» (відкрита формація) форми ідентичності, застосування цієї аналітичної моделі дозволяє засвідчувати різноспрямовані вектори етнонаціональної ідентифікації творчого стилю композитора й тим самим виявляти певні особливості концептуалізації української академічної пісні. За результатами «мікроіндивідуації» (дотримання етнічної форми ідентичності в якості «оберегу» національного способу мислення), або «макроіндивідуації» (вихід за межі «замкненого» простору в бік загальнолюдського стильового здобутку), визначається міра наближення до еталонних норм існування «національного стилю». У третьому підрозділі конкретизуються алгоритми образно-смислових та жанрово-стильових асиміляцій сегментів концептосфери української академічної пісні у контексті української естрадної культури на зламі ХХ–ХХІ століть. Відзначено, що найбільшою мірою це стосується архетипу народної ліричної пісні або ж (за «лисенковою» моделлю українського солоспіву) «пісні в народному дусі» та «пісні-романсу». У Висновках зазначається, що концептосфера української академічної пісні має витоками «сковородинську» пісню (кант) і виповнюється наступними історично визначеними досягненнями української професійної камерно-вокальної творчості у вигляді «українського солоспіву» («лисенківська модель») та його жанрово-стильових різновидів на ґрунті завжди диференційованих музично-мовленнєвих та образно-смислових значень. Стверджується, що апробований історико-стильовий вектор осмислення концептосфери української академічної пісні надає евристично доцільну можливість для максимальної міри узагальнень щодо явищ національного культурно-мистецького простору в ролі «ментального поля» та його «мислеформ» з боку їх дисциплінарно широкого вивчення. Виявлено, що загально окреслений дискурс подібного дослідницького підходу потребує понятійної ідентифікації необхідних для цього термінологічних позначень у методологічно належний спосіб, а саме – застосовуючи когнітивно-дискурсивний вектор сучасної дослідницької практики від наукових рефлексій до дефініцій концептуальних структур засобом їх метапоняттєвого опису. У ході проведення аналітичних екскурсів на матеріалі камерно-вокальної творчості українських композиторів доведено, що предметна спеціалізація новітніх наукових дефініцій зі сфери концептуальної методології та її термінологічні моделі органічно вписуються в контекст розвитку дискурсивної практики когнітивного музикознавства й тим самим успішно долають недоліки формально-логічної констатації певного стилістичного «факту» поза його семантичним дешифруванням. Виявлено, що завдяки понятійно-смисловому уточненню поняття «український солоспів» та орієнтування на семіозис української професійної музичної спадщини виправдано формується судження про українську академічну пісню як фундаментального символу та генетичного коду концептосистеми музичної культури України. Встановлено, що як інтегративне й водночас цілісне утворення, концептосфера української академічної пісні охоплює собою такі її сегменти, що складаються з конкретних авторських концептів щодо певного музично-поетичного задуму. Встановлено, що жанрово-стильове поле української камерно-вокальної творчості – це зразки професійної камерно-вокальної музики, а також приклади асиміляції її історично сформованої жанрової системи у сфері естрадної музики кінця ХХ– поч. ХХІ ст., що репрезентують високу міру семантичної тотожності з «поетикою» концептуальних структур української академічної пісні. Суттєво, що осмислення «концептосфери української академічної пісні» надає її спеціалізовану диференціацію саме з боку жанрово-стильового поля української камерно-вокальної творчості, історія якої складається з розгорнених в історичному часі концептів у їх загальнокультурній цінності як «памʼяті культури». Унікальність такої теоретико-методологічної позиції визначається тим, що безпосередньо камерно-вокальна творчість українських композиторів здобуває реальну можливість для запровадження аналітично плідних алгоритмів щодо її пізнання засобом діагностики таких сегментів, як «концепт» та «концептуальні структури». Прогнозується апробація методологічно адекватної дослідницької парадигми із забезпеченням герменевтичної рецепції національної камерно-вокальної творчості належними метапонятійними координатами сегментів такого обʼємного поняття музикознавчого аналізу як «концептосфера».

The study outlines the problem of the methodological model of hermeneutical reception of Ukrainian chamber vocal music, with regard to the terminological designation of which the term «Ukrainian academic song» is proposed. The scientific sense of this definition is revealed against the background of historical and theoretical considerations of such a familiar designation for traditional Ukrainian musicology as solo, which includes the characteristic of its resource support under the guise of «vocal solo with instrumental accompaniment». However, such ideas are not methodologically appropriate in view of the current state of development of genre theory, when the «genre» category is understood as a «content type» with a unique semantic meaning as «semantic invariant». It is only on the basis of semantic constants that the signs of a structural invariant and its recognisability in variant embodiments can be derived. Consequently, the research paper focuses on the aggregate «picture» of Ukrainian academic song, which, in terms of the definition of the content resource, synonymously coincides with the concepts of «academic solo» and «academic song» with their multiple experiences of genre and style specialisation as a type of national vocal chamber creativity. The thesis proves that their meta-conceptual description is united by such a metaphor as «song» and its derivative epistemic (relating to knowledge) and mentally characteristic definitions of «singing of the soul» and the national archetype of «singing» as an embodiment of the «philosophy of the heart» episteme (archetypal models of cordocentrism and emotionalism), which is generalised by the concept of «conceptual sphere» and specified by such segments as «concepts» and «conceptual structures». The objectives of the study include: determining the analytical principles of studying samples of Ukrainian academic song as a linguistic and musical work at the levels of musical and poetic correlations, which determine not only the lexical resource of the chamber and vocal work, but also the semantic profile of the genre invariant and its variant implementations in the discourse of the «author's concept» as a segment of a holistic conceptual system; highlighting the historically composed discourse of the formation of «Ukrainian academic song», bearing in mind the algorithms for structuring its genre and style varieties as differentiated musical, speech, figurative and semantic meanings; identifying stylistic markers of varieties of Ukrainian chamber and vocal works as an analytical basis for rationally organized methods of studying Ukrainian academic song from the perspective of its genre and style invariants as conceptual structures; specialized consideration of samples of Ukrainian academic song as examples of the reproduction of the musical and speech picture of the world and its nationally structured conceptual system. The methodological basis of the thesis is the unity of such approaches as: systemic, comparative-typological, cognitive-epistemological, functional, culturological, phenomenological, historical-typological, semantic and hermeneutic. The dominant research methods are genre-stylistic, structural-semantic and musical-textological. The material for the analysis and interpretation of the conceptual sphere of Ukrainian academic song is samples of chamber and vocal works of Ukrainian composers, the selection of which is determined by the historical framework of the professionalization of Ukrainian musical creativity (the end of the 19th - the first third of the 20th century) and the phenomena of the transformation of the conceptual structures of Ukrainian academic song in the spirit of the postclassical scientific picture of the world (the second half of the 20th - the beginning of the 21st century). The considered samples (a total of 117 chamber-vocal compositions) are designed to represent specific genre-style concepts and their semantics from the perspective of the «author's role» and the mental field of Ukrainian academic song. The theoretical basis of the analytical studies was chosen as the cognitive-discursive vector of modern research practice, which is developed by means of a metaconceptual description of the conceptual structures of Ukrainian academic song as thought forms of its conceptual field. The scientific novelty of the thesis is determined by the metaconceptual delineation of the phenomenon of Ukrainian academic song as a fundamental symbol and genetic code of the national culture of Ukraine; namely, metaphysically interpreted semantic meanings that create the segmentation of its conceptual sphere into conceptual structures, which provides the «cultural memory» of the nation. The first section of the dissertation examines the methodological basis of the terminology of definitions of conceptual structures and their projective discourse regarding the metaconceptual description of the concept of «Ukrainian academic song». It is found that such a description should rely on the system-forming properties of such a phenomenon as Ukrainian national chamber vocal works in its historically constructed paradigm of genre-style specializations, which have as basic archetypes the model of the «song in the folk spirit», «song-romance», «romance» and «mono-dramatic solo-monologue» sample. In particular, the paper proves that as a linguistic and musical work – Ukrainian academic song – is a multiple manifestation of the regularities of musical and poetic relationships, which as an immanent property of a vocal work are organized at the levels of lexical resource of genre variety, architectonics of vocal melody, techniques for reproducing speech intonations and the type of «conversational genre», principles of interaction of authorial systems «Composer – Poet», modal characteristics of music setting of a poetic text, intonation-thematic correlation of the vocal part and instrumental thematism, compositional-dramaturgical logic of solving a specifically vocal/vocal-poetic/ «strophic» structure. It is noted that it is on the basis of these correlations that the theory of the definition of conceptual structures is built – in versions of the genre-stylistic specialization of chamber vocal works of Ukrainian composers according to its varieties according to invariantly established stylistic markers. The final conclusion regarding the considered problematic of musical-poetic relations – as the basic one for the definition of genre-style varieties of Ukrainian academic song – is the acquired conviction that they should be considered as a process of meaning formation in the structuring of an archetypal model of a certain concept, based on reflections on the mental characteristics of the poetic primary source. In the second section of the thesis, the research material is considered in the context of the stylistic vector of tracing the dynamics of genre-forming processes in their historical retrospective and nowadays. Correlates of genre archetypes formation of chamber vocal works are revealed – from Baroque canto, through Old Galician elegy to the Lysenko model of Ukrainian solo singing and its stylistic transformations of the latest sample under the guise of metagenre concepts of Ukrainian academic song («poem with music», «solo ballad», «solo poem», «solo sonnet», «solo prayer», etc.). The stylistic dominants of genre archetypes of classical chamber and vocal compositions are determined (types of vocal melody, principles of figurative-semantic correlation of Word and Music, poetic preferences, priorities of compositional-dramaturgical logic), individual-stylistic discourses of musical transformation of poetic text and their general-stylistic «image» are distinguished and characterized, the regularities of creation of «genre roles» of chamber and vocal works as markers of Ukrainian national style are revealed, linguistic-stylistic techniques of ensuring genre identity of Ukrainian solo singing according to its varieties are specified. In the third section of the thesis, the analysis and interpretation of samples of chamber and vocal creativity of Ukrainian composers is continued, relying on the algorithms of the structural-semantic method, but with the intention of in-depth hermeneutic reception of the components of the content structure of Ukrainian academic song at the levels of authorial discourses and reflections on the part of the composer's intention and the modality of the poetic system. For example, we note the analytical focus on creative samples of musical «rereading» of the poems of Lesia Ukrainka – an artist of the modern phase of the existence of Ukrainian national culture, which naturally «attracts» to itself the latest stylistic systems of musical thinking and thereby determines the emergence of unique content concepts of chamber and vocal creativity. In the second subsection, an analytical model of hermeneutic reception of conceptual structures of Ukrainian academic song in the context of the paradigm of ethno-national cultural identity is proposed. Having measurable projections of the «ethnic» (closed formation) and «national» (open formation) forms of identity, the application of this analytical model allows us to demonstrate the multidirectional vectors of ethno-national identification of the composer’s creative style and thereby reveal certain features of the conceptualization of Ukrainian academic song. The third subsection specifies the algorithms of figurative-semantic and genre-stylistic assimilation of segments of the conceptual sphere of Ukrainian academic song in the space of Ukrainian pop culture at the turn of the 20th–21st centuries. It is noted that this applies to the archetype of folk lyric song or (according to the Lysenko model of Ukrainian solo singing) «song in the folk spirit» and «song-romance». The development of algorithms for musical and performance analysis based on research materials in the paradigm of the conceptual sphere of Ukrainian academic song, which is based on the identification of concepts, thought forms, frames, authorial mode and modality, opens up new prospects for the analysis and interpretation of vocal works. The Conclusions of the study note that as a unique formation of Ukrainian musical culture, the conceptual sphere of Ukrainian academic song has its origins in «the Skovoroda’s song» (cant) and is filled with subsequent historically defined achievements of Ukrainian professional chamber and vocal works in the form of «Ukrainian solo singing» («Lysenko model») and its genre and style varieties on the basis of always differentiated musical-speech and figurative and semantic meanings. The thesis states that the tested historical and style vector of understanding the concept sphere of Ukrainian academic song provides a heuristically expedient opportunity for the highest possible degree of generalizations regarding the phenomena of the national cultural and artistic space as a «mental field» and its «thought forms» from the perspective of their disciplinary-wide study. It was found that the generally outlined discourse of such a research approach requires conceptual identification of the terminological designations necessary for this in a methodologically appropriate manner; namely, by applying the cognitive-discursive vector of modern research practice from scientific reflections to definitions of conceptual structures by means of their metaconceptual description. In the course of conducting analytical digressions on the material of chamber and vocal creativity of Ukrainian composers, it was proven that the subject specialization of the latest scientific definitions from the sphere of conceptual methodology and its terminological models organically fit into the context of the development of the discursive practice of cognitive musicology and thereby successfully overcome the shortcomings of the formal-logical statement of a certain stylistic «fact» outside of its semantic decoding. It was found that due to the conceptual and semantic clarification of the concept of «Ukrainian solo singing» by means of applying the correlates of its hermeneutic reception as a linguistic and musical formation and focusing on the semiosis of the Ukrainian professional musical heritage, a judgment about the Ukrainian academic song as a fundamental symbol and genetic code of the conceptual system of the musical culture of Ukraine is justifiably formed. It was established that as an integrative and at the same time holistic formation, the conceptual sphere of the Ukrainian academic song encompasses such segments of it that consist of specific authorial concepts regarding a certain musical and poetic idea. It was established that the genre and style field of Ukrainian chamber and vocal works is not only samples of professional chamber and vocal music, but also examples of the assimilation of its historically formed genre system in the field of pop music of the late 20th and early 21st century, which represent a high degree of semantic identity with the poetics of the conceptual structures of Ukrainian academic song. It is significant that thinking about the conceptual sphere of Ukrainian academic song provides its specialised differentiation precisely from the side of the genre-stylistic field of Ukrainian chamber and vocal heritage, the history of which consists of concepts extended in historical time in their general cultural value as a «memory of culture». The uniqueness of precisely such a theoretical and methodological position is determined by the fact that the chamber and vocal compositions of Ukrainian composers directly acquires a real opportunity to introduce analytically fruitful algorithms for its cognition by means of diagnostics of such segments as «concept» and «conceptual structures». The approbation of a methodologically adequate research paradigm is predicted with the provision of the hermeneutic reception of national chamber and vocal works with the appropriate metaconceptual coordinates of such a comprehensive concept of musicological analysis as «conceptual sphere».