Анадиплосис як засіб організації мови української поезії ІІ половини ХХ – початку ХХІ століття

Abstract

У статті проаналізовано різновиди анадиплосису й особливості його функціонування у тканині поетичного тексту. Однією з особливостей поетичної мови є її тяжіння до оздоблення різними стилістичними засобами. Із-поміж засобів інструментування поетичної оповіді вирізняються стилістичні фігури, котрі ґрунтуються на повторенні тих чи тих мовних одиниць. Особливості реалізації різних повторів у тканині віршового тексту неодноразово ставали предметом вивчення в роботах зарубіжних і вітчизняних дослідників. Проте не всі активно вживані в поетичних творах стилістичні засоби, основу яких становить повтор, набули належного висвітлення в наукових розвідках. Зокрема, незаслужено обійдений увагою такий засіб лексико-синтаксичного повтору, як анадиплосис. З огляду на це уважаємо за доцільне описати і схарактеризувати названу стилістичну фігуру. Дослідник засвідчує, що в українській поезії другої половини ХХ – початку ХІ століття анадиплосис за локалізацією фіксується в межах однієї строфи (форма вираження: слова, які належать до різних частин мови; сполуки, що не виступають словосполученням; сурядні й підрядні словосполучення; предикативний центр), на межі контактних строф (форма вира- ження: слова різної частиномовної належності, сурядні й підрядні словосполучення), на межі різних віршів, котрі становлять певну цілість (повний віршовий рядок) і може мати різний характер насиченості (одиничний, подвійний). Оскільки раніше в науковій літературі йшлось про здвоєння тільки як повтор слова в межах сусідніх віршових рядків, то зафіксовані зразки його реалізації в українських поетичних текстах досліджуваного періоду засвідчують розши- рення потенційних можливостей функціювання розглядуваної стилістичної фігури. Автор доходить висновку: всі описані приклади анадиплосису підтверджують, що ця фігура виступає засобом поелементного введення нової інформації. Це додатково зміцнює смислові зв’язки між віршовими рядками, а отже, можна говорити про те, що здвоєння – це стилістичний засіб, який сприяє посиленню внутрішньотекстової когезії.

One of the features of poetic language is its tendency to be decorated with various stylistic means. Among the tools of instrumental poetic narrative are stylistic figures based on the repetition of certain language units. Peculiarities of realization of different repetitions in the fabric of poetic text have been the subject of study in the works of foreign and Ukrainian researchers so far. However, not all the actively used in poetic works stylistic means based on repetition have received proper coverage in scientific research. Such a means of lexical and syntactic repetition as anadiplosis has not been paid attention. We consider it is necessary to describe and characterize the named stylistic figure. The aim of the article is to analyze the types of anadiplosis and the peculiarities of its functioning in poetic text. The researcher claims that in the Ukrainian poetry of the second half of the XX – beginning of the XI century anadiplosis is fixed by localization within one stanza (form of expression: words belonging to different parts of speech; compounds that are not phrases; conjunctive and subconjunctival phrases; predicative center), on the border of contact stanzas (form of expression: words of different part of speech, conjunctive and subjunctive phrases), on the border of different poems that form a certain whole (full verse) and may have different nature of saturation (one, double). Since earlier in the scientific literature it was a question of doubling only as a repetition of a word within adjacent verse lines, the recorded examples of its implementation in Ukrainian poetic texts of the studied period testify to the expansion of potential possibilities of functioning of the considered stylistic figure. The author concludes that all the described examples of anadiplosis confirm that this figure is a means of element-by-element input of new information. This further strengthens the semantic connections between the verses, so we can say that doubling is a stylistic device that enhances intertextual cohesion.