PARADIGMATISCHE STRUKTUR DER ERZÄHLUNGEN ÜBER DEUTSCHLAND: PLOT DES MÜNDLICHEN AUTOBIOGRAFISCHEN NARRATIVS

Abstract

Der Artikel untersucht die Besonderheiten der Handlungskonstruktion einer mündlichen biografischen Erzählung. Es wird darauf hingewiesen, dass die zeitliche und räumliche Organisation der Geschichte eine wichtige Rolle bei der Konstruktion der Erzählung spielt. Die Begriffe wie „epische Perspektive“ und „epische Distanz“ werden erklärt. Die epische Distanz variiert hier stark, denn für manche ist die lebendigste Erinnerung die Geschichte der Angehörigen über die Ereignisse des Zweiten Weltkriegs, für manche der erste Besuch in Deutschland. Es handelt sich bei der homodiegetischen Erzählung (der Erzähler ist direkter Zeuge der Ereignisse) um Geschichten über das moderne Deutschland, und bei der heterodiegetischen Erzählung (der Erzähler ist kein direkter Teilnehmer der Ereignisse) um die Ereignisse des Zweiten Weltkriegs. Die Erklärung dafür liegt nicht in der Art der Erzählung, sondern darin, dass es heute fast keine lebenden Zeugen des Zweiten Weltkriegs gibt. Eines der wichtigen Merkmale einer mündlichen autobiografischen Erzählung ist das Tempo der Geschichte. Es gibt vier Arten des Tempos der mündlichen Erzählung: Szene, Pause, Resümee, Ellipse. Die Szene in einer mündlichen autobiografischen Erzählung ist die Art von Erzählung, in der die Vergangenheit am ausführlichsten nacherzählt wird. Durch die Szene vermittelt der Erzähler Bilder, Dialoge und Emotionen an die Zuhörer. Es kann eine Beschreibung der Umgebung, Dialoge und andere Details enthalten, die die Fantasie des Publikums anregen und ihm helfen, sich besser vorzustellen, was passiert ist. Erzählpausen können verwendet werden, um Intrigen zu erzeugen, eine Handlung zu entwickeln, wichtige Punkte hervorzuheben oder zu einer neuen Episode in der Geschichte überzugehen. Sie helfen dabei, das Tempo der Geschichte zu kontrollieren und ermöglichen eine bessere Wahrnehmung und ein besseres Verständnis der Geschichte. Solche Pausen kommen häufig in Geschichten mit einem heterodiegetischen Erzähler vor, wenn der Erzähler die Darstellung seiner eigenen Geschichte unterbricht und sich der Geschichte zuwendet, die anderen passiert ist. Die Resümee beinhaltet im Gegensatz zur Szene eine kurze Zusammenfassung des Geschehens. Ellipsen sind ein Stilmittel, das es dem Erzähler ermöglicht, einen dynamischen Effekt zu erzeugen und die Spannung in der Geschichte zu erhöhen.

The article examines the features of plot construction in an oral autobiographical narrative. It is noted that the temporal and spatial organization of the story plays an important role in the construction of narrative. There are concepts such as “epic perspective” and “epic distance”. In the studied narratives, the epic distance varies significantly, because for some respondents the most vivid memory is the story of their relatives about the events of the Second World War, for others – the first visit to Germany. It was revealed that stories with homodiegetic narration (the narrator is a direct witness of events) – are mostly about modern Germany, while heterodiegetic narration (the narrator isn’t a direct witness of events) – about the events of the Second World War. It was investigated that most of the stories about the distant past are memorates, but most of the texts about modern Germany – cronicates. This is due to the features of prose texts formation within the national narrative tradition. It is noted that one of the important characteristics of an oral autobiographical narrative is the pace of story, which is implemented with scenes, pauses, summaries and ellipses. In the oral autobiographical narrative, the scene is the type of storytelling when the past is recounted in the most detail. With the help of scenes, the narrator conveys images, dialogues and emotions to the audience. It can include a description of the environment, characters’ actions, dialogues and other details that engage the imagination of the audience and help them to better visualize what was happening. The pause means stopping the story to describe the subject detailed, the narrator’s reflection on certain phenomena, etc. Thus, pauses can be narrative, descriptive and meditative. Narrative pauses can be used to create intrigue, plot development, emphasizing important points, or transitioning to a new episode in the story. They help to manage the pace of story and allow you to better perceive and understand history. The summary as opposed to the scene provides a short presentation of events. Respondents try to briefly, summarizing, recount events in order to swiftly transition to the important scene within the framework of story. The last type of storytelling tempo is an ellipsis, which is characterized by the creation of the dynamic effect and increased tension in the story.

У статті розглянуто особливості побудови сюжету уснобіографічного наративу. Зазначено, що важливу роль у побудові наративу відіграє часова і просторова організація розповіді. Розкрито такі поняття, як епічний ракурс та епічна дистанція. Епічна дистанція у досліджуваних наративах дуже різниться, адже для деяких респондентів найяскравішим спогадом є розповідь рідних про події часів Другої світової війни, для інших – перші відвідини Німеччини. Вдалося виявити, що здебільшого оповіді з гомодієгетичним наративом (оповідач є безпосереднім свідком подій) – це розповіді про сучасну Німеччину, а гетеродієгетичним (оповідач не є безпосереднім учасником подій) – про події Другої світової війни. Досліджено, що більшість оповідей про далеке минуле є меморатом, а більшість текстів про сучасну Німеччину – хронікатом. Це пов’язано з особливостями формування прозових текстів у рамках національної оповідної традиції. Зазначено, що однією з важливих характеристик усного автобіографічного наративу є темп оповіді, який реалізується за допомогою сцен, пауз, резюме та еліпсиса. В усному автобіографічному наративі сценою є такий тип оповіді, коли минуле переказується найбільш докладно. Завдяки сцені наратор передає слухачам образи, діалоги та емоції. Вона може включати в себе опис довкілля, дій персонажів, діалоги та інші деталі, що захоплюють уяву аудиторії та допомагають їй краще уявити те, що відбувалося. Пауза означає зупинку розповіді для докладного опису предмета, роздумів наратора про певні явища тощо. Таким чином, паузи можуть бути наративними, дескриптивними та медитативними. Наративні паузи можуть використовуватися для створення інтриги, розвитку сюжету, підкреслення важливих моментів або переходу до нового епізоду в розповіді. Вони допомагають керувати темпом оповіді й дозволяють краще сприймати і розуміти історію. Резюме, на противагу сцені, передбачає короткий виклад подій. Респонденти намагаються стисло, резюмуючи, розповісти про події, щоб швидше підійти до важливої сцени в канві оповіді. Останнім типом розповідного темпу є еліпсис, який характеризується створенням ефекту динамічності та посиленням напруження в розповіді.