Ведення випадку у роботі з внутрішньо-переміщеними особами: досвід комунальних і недержавних організацій України

Abstract

З початком російсько-української війни (2014 р.) значна частина населення із зони активних бойових дій покинула свої домівки в пошуках більш спокійнішого місця для тимчасового проживання. Більша частина з них залишилася на території України та оформила статус внутрішньо-переміщеної особи (ВПО). Значна частина перетнула кордони сусідніх держав у статусі «біженець». І перші, і другі потребують підтримки і допомоги в місцях тимчасового проживання. В Україні означеній категорії населення передбачено надання різного роду виплат і соціальних послуг, залежно від їх потреби. Якщо механізм соціальних виплат вже відпрацьований, то механізм надання соціальних послуг тільки в процесі імплементації. Відомо, що провайдерами соціальних послуг в Україні є комунальні заклади та недержавні організації. В основному це Центри соціальних служб/Центри надання соціальних послуг або благодійні фонди, що працюють в територіальних громадах, які є місцями тимчасового проживання внутрішньо-переміщених осіб. У контексті здійснюваного дослідження вивчено алгоритм надання соціальних послуг внутрішньо-переміщеним особам у територіальних громадах – місцях тимчасового проживання - у контексті ведення випадку/кейс менеджменту в організаціях комунальної та недержавної форми власності. Проведено якісне дослідження, до якого долучено працівників організацій та самих внутрішньо-переміщених осіб задля вивчення означеного питання. Інтерв’ю виступило основним інструментом для збору даних. Опитано 12 фахівців із соціальної роботи/кейсменеджерів комунальних закладів трьох областей та Благодійного фонду «Карітас» та 6 внутрішньо-переміщених осіб, які є клієнтами означених установ. З’ясовано, що і комунальні заклади, так і недержавні використовують алгоритм ведення випадку у роботі з означеною категорією клієнтів, який у роботі працівників «Карітас» найменується кейсменеджментом. Фахівців із соціальної роботи комунальних установ чітко слідують етапам ведення випадку, визначеним Законом України «Про соціальні послуги», уникаючи будь яких емоційних контактів з ВПО. Працівники «Карітас» акцентують більше уваги на психо-емоційній підтримці у своїй роботі з ВПО у процесі кейсменеджменту. Мотивованість до праці вища саме у працівників «Карітасу». Вони також володіють більшим ресурсом при планування допомоги ВПО. За результатами аналізу отриманих даних сформульовано рекомендації для покращенні роботи фахівців із соціальної роботи.

With the beginning of the russian-Ukrainian war (2014), a significant part of the population from the zone of active hostilities left their homes in search of a calmer place for temporary residence. Most of them remained on the territory of Ukraine and obtained the status of an internally displaced person (IDP). A significant part crossed the borders of neighboring states in the status of “refugee”. Both, the first and the second, need support and help in places of temporary residence. In Ukraine, this category of population is provided with various types of payments and social services, depending on their needs. If the mechanism of social payments has already been worked out, then the mechanism of social services providing is only in the process of implementation. In Ukraine communal institutions and non-governmental organizations are providers of social services. These are mainly Social Service Centers/Centers for the social services provision or charitable foundations operating in territorial communities, which are places of temporary residence of internally displaced persons. In the context of the research, the algorithm of social services providing to internally displaced persons in territorial communities - places of temporary residence - in the context of case management/case management in communal and non-state owned organizations was studied. A qualitative study was conducted, due to which employees of organizations and internally displaced persons themselves were involved in order to study the specified issue. The interview was the main tool for data collection. 12 social workers/case managers of communal institutions of three regions and the Charitable Foundation “Caritas” and 6 internally displaced persons who are clients of these institutions were interviewed. It was found out that both communal institutions and non-governmental ones use the case management algorithm in working with a certain category of clients, which is called case management in the work of Caritas employees. Social workers of communal institutions strictly follow the stages of case management defined by the Law of Ukraine “On Social Services”, avoiding any emotional contact with IDPs. This model of work is close to the clinical model of case management. “Caritas” employees focus more on psycho-emotional support in their work with IDPs in the case management process, which is closer in type to the brokerage model. Caritas employees are more motivated to work. They also have a greater resource in planning assistance to IDPs. Based on the results of the analysis of the received data, recommendations were formulated to improve the work of social workers.