Пожалуйста, используйте этот идентификатор, чтобы цитировать или ссылаться на этот ресурс: http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/32968
Название: Еволюція взаємовідносин Україна – НАТО у 1991–2019 рр.: історико-безпековий аспект
Другие названия: Evolution of Ukraine – NATO relations in 1991–2019: historical and security aspect
Авторы: Знак, Віталій Миколайович
Znak, V. M.
Библиографическое описание: Знак В. М. Еволюція взаємовідносин Україна – НАТО у 1991–2019 рр.: історико-безпековий аспект : дис. ... д-ра філософії 032 : 03 / Тернопільський нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка. Тернопіль, 2023. 325 с.
Дата публикации: 2023
Ключевые слова: Україна
зовнішня політика
Організація Північноатлантичного договору
євроатлантична інтеграція
безпека
співпраця
Ukraine
foreign policy
North Atlantic Treaty Organization
EuroAtlantic integration
security
cooperation
Краткий осмотр (реферат): Дисертаційна праця присвячена комплексному дослідженню еволюційних процесів взаємовідносин Україна – НАТО в історико-безпековому аспекті у 1991– 2019 рр., закономірностей, основних тенденцій та специфіки складного переходу від співпраці до стратегічного партнерства шляхом визначення й аналізу рубіжних віх і оптимізації параметрів взаємодії та перспектив з урахуванням становлення новітньої системи облаштування світоустрою. Показано, що вступ України до Альянсу є безальтернативним в умовах сучасної міжнародної та регіональної ситуації і знаменуватиме новий історичний етап у динамічному розвитку співробітництва України і Північноатлантичного договору в інтересах національної й регіональної безпеки, стабільності в Європі та світі. Стає очевидним, що в умовах тимчасової окупації Криму Росією, війни на Донбасі, а згодом розв’язання РФ повномасштабного вторгнення в Україну запропонована наукова тема набуває особливої актуальності. Науково-методологічні засади дисертації становлять принципи об’єктивності й історизму, а також загально- та спеціально-історичні методи і міждисциплінарний, системний підходи до дискурсу українсько-натовських відносин в історико-безпековій сфері на основі цілісного використання різноманітних вітчизняних і зарубіжних джерел з означеної проблеми. Авторська концепція історіографії теми складає два етапи: перший – початок 1990-х – кінець 1990-х рр. та другий – початок 2000-х років – до наших днів. При цьому зауважимо, що порушена проблема ще не була предметом цілісного окремого дослідження. У праці закцентовано, що вона знайшла частковий розгляд в історичній науці, і саме з цих міркувань у найближчій перспективі роль й місце взаємодії Україна – НАТО, особливо з врахуванням російсько-української війни, потребуватиме подальшого вивчення. У результаті дослідження вказаної теми, доведено, що процес становлення й розвитку українсько-натовських взаємин поступальним характером їх еволюції обумовлюється історико-політичними чинниками відповідно до розбудови сучасної системи світоустрою і вироблення механізмів постійної модернізації з урахуванням внутрішньо- та зовнішньополітичних умов. Сучасні відносини України з НАТО спираються на ухвалені інституційно-правові основи, пройшли нелегкий шлях в рамках програми «Партнерство заради миру», Хартії про особливе партнерство, інших форматів співробітництва до узаконення євроатлантичного курсу в Конституції України. Встановлено, що взаємовідносини Альянсу з Україною набули інтенсивності після Помаранчевої революції, Революції гідності та особливо російсько-української війни. Наукова новизна праці полягає в тому, що в українській історіографії запропоновано власну авторську періодизацію взаємин України з НАТО сучасності. Основні складові розвитку українсько-натовських відносин складають шість етапів, а саме: перший: 1991–1997 рр.; другий: 1998– 2000 рр.; третій: 2001–2004 рр.; четвертий: 2004–2009 рр.; п’ятий: 2010–2019 рр.; шостий: 2019–2021 рр. Зазначимо, що хронологічно означені періоди окреслено схематично, адже історико-політичні події еволюції відносин Україна–НАТО упродовж досліджуваного періоду виступають пізніше або раніше на кілька років. Упродовж усієї історії розвитку взаємовідносин України і НАТО відбувалася еволюція їх змісту й форм, нормативно-правового забезпечення діяльності відповідно до вимог й запитів часу. Підкреслимо, що Україна активна у міжнародній політиці і давно бере участь в практичних проектах НАТО, спрямованих на підвищення своєї обороноздатності, національної безпеки та безпеки регіону, а також бере участь у різних натовських програмах й ініціативах, що сприяють зближенню з Альянсом. Ключовою є військово-політичний діалог та військово-технічна співпраця. Україна залучена до ініціатив покращення військової освіти та навчання, здійснює стандартизацію у галузі безпеки та оборони, залучена до розвитку кібербезпеки, медичної співпраці тощо. Україна також задіяна у проектах НАТО, спрямованих на підвищення обороноздатності та безпеки регіону, зокрема, у натовській програмі «Партнерство заради миру», програмах у галузі науки та техніки, програмі з військової реформи, логістики та багатьох інших ініціативах. Дослідження процесу становлення відносин України та НАТО в історикобезпековому контексті у період 1991–2019 рр. проведене на сучасних науковометодологічних і джерелознавчих засадах переконливо стверджує, що співробітництво посилилось. Автор обґрунтовує своє власне бачення теми на достатньому забезпеченні історичними матеріалами. Комплексно досліджено проблему взаємовідносин України – НАТО, еволюцію співробітництва та питання безпеки в історико-безпековому аспекті, доведено, що у цьому контексті за нинішніх умов взаємодія між ними підпорядковується насамперед потребам максимального зміцнення обороноздатності Української держави, реформування її Збройних сил та інших силових та оборонних структур країни, відповідності до стандартів організації, пошуку більш ефективних гарантій національної безпеки та відновлення територіальної цілісності держави. На думку автора, взаємодія між Україною й Організацією Північноатлантичного договору у військово-безпековій площині має такі основні складові, а саме: військово-політичний діалог та військово-технічне практичне співробітництво. Перша забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях та є ключовим елементом взаємодії у сфері відносин України з НАТО. Друга – здійснюється відповідно до регламенту Річних національних програм співпраці Україна – НАТО, що розробляються на кожний рік, їхньою метою є в основному удосконалення систем стратегічної та оборонної галузей, підвищення рівня взаємосумісності ЗСУ з силами Альянсу, питання трансформації оборонних реформ тощо. Обговорення питань щодо безпеки та обороноздатності є важливим етапом, що дозволяє взаємно обмінюватися досвідом та знаннями, в результаті можуть бути розроблені більш ефективні заходи для забезпечення безпеки в регіоні та визначені пріоритетні напрямки розвитку співпраці, розраховані в подальшому спільні стратегічні плани та заходи для їх реалізації. Дослідження та аналіз джерел дозволяють дійти до висновку, що консультативний механізм НАТО призначений насамперед для збереження європейської безпеки, він також працює у боротьбі з кризою за межами Альянсу. Зважаючи на те, що на сьогодні країни НАТО є світовими лідерами у галузі високих оборонних технологій, та технологій в цілому, в українській історичній думці останнього часу можна знайти тези, що приєднавшись до НАТО, Україна не тільки отримає доступ до цих технологій, але й зможе зробити внесок у справу оборони євроатлантичних націй. Варто зазначити, що Україна вже отримує доступ до різних технологій у військово-технічній сфері країн НАТО та у зв’язку з російсько-українською війною робить значний внесок у справу оборони всієї Європи. Де-факто, Україна як країна з євроатлантичним вектором, що закріплений у Конституції, та її Збройні сили стали членами НАТО, але не де-юре, тому потрібно продовжувати вести діалог на всіх рівнях у цьому ключі. В сучасній науці міжнародного права існує принцип співмірності, згідно з яким: обсяг заходів самооборони повинен бути співмірним тяжкості нападу, що виправдовує самооборону. Тому допомога Україні з боку країн НАТО є цілком виправданою відповідно до російської загрози, допомога значною мірою є результатом багатьох років дипломатичних зустрічей, консультацій і форумів всіх рівнів, до яких приєднувалась наша держава протягом усієї незалежності. Підкреслимо, що взаємовідносини з НАТО у військово-політичній та військовотехнічній сферах розпочалися після здобуття незалежності та відновлення Україною державності, вони переважно зосереджувалися на проведенні спільних щорічних військових навчань та створенні консультативних робочих груп, що займалися реформуванням ЗСУ. Військово-технічне практичне співробітництво між Україною та НАТО також передбачає обмін досвідом та технологіями, зокрема у галузі військової техніки та обладнання. Це допомагає підвищити рівень підготовки українських військових, забезпечувати їх ефективну бойову готовність та здатність до взаємодії з військами інших країн у разі необхідності. У контексті євроатлантичної інтеграції України важливим є впровадження стандартів НАТО в нашій країні, органічної компоненти національної безпеки та оборони, особливо в умовах повномасштабної війни з Росією. Отже, вступ України до НАТО є велінням часу, має глибоке коріння європейського та євроатлантичного покликання.
The dissertation work is devoted to a comprehensive study of the evolutionary processes of Ukraine – NATO relations in a historical and security aspect from 1991 to 2019, the patterns, main trends and specifics of the complex transition from cooperation to strategic partnership by determining and analyzing the subjective milestones and optimizing interaction parameters and prospects with regard to the establishment of a new world order system. It is shown that Ukraine's accession to the Alliance is an inevitable option in the context of the modern international and regional situation, and it will mark a new historical stage in the dynamic development of cooperation between Ukraine and the North Atlantic Treaty Organization in the interests of national and regional security, stability in Europe and the world. It becomes apparent that under the conditions of the temporary occupation of Crimea by Russia, the war in Donbas, and subsequently the resolution of the full-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation, the proposed scientific topic becomes especially relevant. The scientific and methodological principles of the dissertation consist of objectivity and historicism, as well as general and special historical methods and interdisciplinary, systemic approaches to the discourse of Ukrainian – NATO relations in the historical-security sphere based on the comprehensive use of various domestic and foreign sources on the given issue. The author's historiographical concept of the topic comprises two stages: the first – the beginning of the 1990s – the late 1990s, and the second – the beginning of the 2000s to the present day. It should be noted that the issue raised has not yet been the subject of a comprehensive separate study. The work emphasizes that it has found partial consideration in historical science, and it is from these considerations that the role and place of Ukraine-NATO interaction, especially in light of the Russian-Ukrainian war, will require further study in the near future. As a result of the study of the specified topic, it has been shown that the process of the formation and development of Ukrainian – NATO relations has been progressive in nature, and their evolution has been determined by historical and political factors in accordance with the development of the modern world order and the creation of mechanisms for constant modernization taking into account internal and external political conditions. The current relations between Ukraine and NATO are based on institutional and legal foundations, which have gone through a difficult path within the framework of the Partnership for Peace program, the Charter on a Distinctive Partnership, and other formats of cooperation, up to the legalization of the Euro-Atlantic course in the Constitution of Ukraine. It has been established that the Alliance's relations with Ukraine gained intensity after the Orange Revolution, the Revolution of Dignity, and especially the Russian-Ukrainian war. The scientific novelty of the work lies in the fact that Ukrainian historiography has proposed its own author's periodization of Ukraine's relations with NATO in the present day. The main components of the development of Ukrainian-NATO relations consist of six stages, namely: the first: 1991–1997; the second: 1998–2000; the third: 2001–2004; the fourth: 2004–2009; the fifth: 2010–2019; the sixth: 2019–2021. It should be noted that the chronologically defined periods are outlined schematically, as the historical and political events of the evolution of Ukraine – NATO relations during the studied period occur several years earlier or later. Throughout the entire history of the development of relations between Ukraine and NATO, there has been an evolution of their content and forms, normative and legal support for activities in accordance with the requirements and demands of the time. It should be noted that Ukraine is active in international politics and has long been involved in practical NATO projects aimed at enhancing its defense capabilities, national security, regional security, as well as participating in various NATO programs and initiatives that promote closer ties with the Alliance. Key to this is military-political dialogue and military-technical cooperation. Ukraine is involved in initiatives to improve military education and training, standardization in the field of security and defense, cybersecurity, medical cooperation, and more. Ukraine is also engaged in NATO projects aimed at enhancing defense capabilities and regional security, including the NATO Partnership for Peace program, programs in science and technology, military reform, logistics, and many other initiatives. The study of the process of Ukraine – NATO relations in the historical and security context during the period of 1991–2019, conducted on modern scientific-methodological and source-study principles, convincingly states that cooperation has intensified. The author substantiates their own vision of the topic based on sufficient historical materials. The problem of Ukraine – NATO relations, the evolution of cooperation, and security issues are comprehensively studied in the historical and security aspects. It is proven that in this context, the interaction between them is primarily subordinate to the needs of maximum strengthening of the defense capability of the Ukrainian state, reforming its Armed Forces and other military and defense structures of the country, compliance with the organization's standards, searching for more effective guarantees of national security and restoring the territorial integrity of the state. According to the author, the interaction between Ukraine and the North Atlantic Treaty Organization (NATO) in the military-security sphere has the following main components: military-political dialogue and military-technical practical cooperation. The first is ensured through bilateral contacts at all levels and is a key element of Ukraine's relations with NATO. The second is carried out in accordance with the Annual National Cooperation Programs developed each year, aimed primarily at improving the strategic and defense sectors, increasing the interoperability of the Armed Forces of Ukraine with the Alliance, and addressing issues related to defense reform. Discussions on security and defense issues are an important stage that allows for the exchange of experience and knowledge, and more effective measures can be developed to ensure security in the region, and priority areas for cooperation can be identified, resulting in joint strategic plans and measures for their implementation in the future. Research and source analysis allow us to conclude that NATO's consultative mechanism is primarily designed to preserve European security and also works to address crises outside the Alliance. Given that NATO countries are world leaders in high defense and overall technology, recent Ukrainian historical discourse includes the thesis that by joining NATO, Ukraine will not only gain access to these technologies but also be able to contribute to the cause of defending Euro-Atlantic nations. It is worth noting that Ukraine already has access to various military-technical technologies of NATO countries and, in connection with the Russian-Ukrainian war, is making a significant contribution to the defense of all of Europe. In fact, Ukraine, as a country with a Euro-Atlantic vector enshrined in the Constitution, and its Armed Forces have become de facto members of NATO, but not de jure, so it is necessary to continue the dialogue at all levels in this regard. In modern international law, there is a principle of proportionality, according to which the extent of self-defense measures must be proportionate to the severity of the attack that justifies selfdefense. Therefore, assistance to Ukraine from NATO countries is entirely justified in response to the Russian threat, and such assistance is largely the result of many years of diplomatic meetings, consultations, and forums at all levels, to which our state has joined throughout its independence. It should be noted that relations with NATO in the militarypolitical and military-technical spheres began after Ukraine gained independence and restored statehood. They mainly focused on conducting joint annual military exercises and creating advisory working groups that dealt with reforming the Armed Forces of Ukraine. Military-technical practical cooperation between Ukraine and NATO also involves the exchange of experience and technologies, particularly in the field of military equipment and hardware. This helps to improve the level of training of Ukrainian soldiers, ensure their effective combat readiness and ability to interact with the forces of other countries if necessary. In the context of Ukraine's Euro-Atlantic integration, the implementation of NATO standards in our country is important as an organic component of national security and defense, especially in the conditions of full-scale war with Russia. Therefore, Ukraine's accession to NATO is a matter of time, rooted in its European and Euro-Atlantic aspirations and foreign policy.
Описание: Захист відбувся : 22 травня 2024 р. об 11:00, 24 аудиторія (головний корпус).
URI (Унифицированный идентификатор ресурса): http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/32968
Располагается в коллекциях:Історичні науки

Файлы этого ресурса:
Файл Описание РазмерФормат 
Dys_Znak_V_M.pdf2,23 MBAdobe PDFПросмотреть/Открыть


Все ресурсы в архиве электронных ресурсов защищены авторским правом, все права сохранены.