Підготовка до публічного мовлення студентів-журналістів: фонаційний аспект

Abstract

Статтю присвячено методиці підготовки студентів-журналістів до використання можливостей власного голосу та вимог техніки мовлення у професійній діяльності. Публічне мовлення є пріоритетною складовою сучасної журналістської діяльності, зумовленою медійними форматами, жанрами журналістики, спеціалізацією мовця. Майстерність виявляється у виробленні автоматизованих мовленнєвих навичок, що спрацьовуватимуть і в підготовленому, й у спонтанному мовленні. З огляду на важливість в усній публічній комунікації фонаційних складників та з урахуванням вимог професії журналісти мають володіти риторичною компетентністю, що передбачає формування навичок невербального спілкування, розвитку можливостей власного голосу й вироблення техніки усного мовлення, що в сукупності є свідченням професійної майстерності. Фонаційна гетерогенність виникає завдяки поєднанню індивідуальних характеристик голосу (тембрального забарвлення, висотних можливостей, мелодичної гнучкості), темпу мовлення, використання наголосів, пауз, правильної артикуляції звуків. Представлено форми ефективного тренування фонаційної організації ефірного говоріння (традиційні технічні вправи, призначені для вироблення автоматизованих рухів мовленнєвого апарату і тренування вимови звукових рядів, методичний досвід вокальної голосу, артикуляції складних звукових комплексів у швидкісній педагогіки щодо тембрального очищення й мелодичної гнучкості динаміці). Наголошено, що опанування просодичної техніки мовлення супроводжується постійною увагою до дихання, правильної артикуляції звуків, інтонаційної виразності, зумовлених конкретною ситуацією говоріння. Підкреслено, що розуміння моделей професійної акустичної поведінки у медіадискурсі (формати, типи, жанри, фахова спеціалізація, записи чи прямі ефіри) мотивує постійно модернізувати методику формування риторичної компетентності в контексті фахової журна-лістської підготовки.

The article delves into the methodology of training journalism students to use the capacity of their voice and meet the requirements of speech techniques in professional activities. Public speaking is a central component of contemporary journalistic practices, influenced by media formats, genres, and the speaker's specialisation. The skill is manifested in developing automated speech skills relevant to both prepared and spontaneous speech. Concerning the importance of phonatory components in oral public communication and the requirements of the profession, journalists should possess rhetorical competence. This involves cultivating non-verbal communication skills, enhancing vocal capabilities, and refining speech techniques, which collectively signal professional proficiency. Phonatory heterogeneity arises from a combination of individual voice characteristics such as timbre, vocal range, melodic flexibility, speech rate, stress application, pauses, and correct articulation of sounds. The article presents effective phonatory training approaches for organising broadcast speech. These include traditional technical exercises aimed at automating speech apparatus movements and sound pronunciation training. It delves into methodological experiences from vocal pedagogy, focusing on clearing timbre, achieving melodic flexibility in the voice, and articulating complex sound structures at high speeds. Additionally, the article emphasises that mastering prosodic speech methods demands consistent attention to breathing, precise articulation, and intonational expressiveness, all of which are determined by specific speaking contexts. The article also highlights that understanding professional acoustic behaviour models in media discourse – whether they are formats, types, genres, specialization, recordings, or live streams – motivates the constant update of the methodological advancements in cultivating rhetorical competence within professional journalistic training.