LIRYKA LINY KOSTENKO W PRZEKŁADZIE NA JĘZYK POLSKI (DYLE-MATY TŁUMACZA)

Abstract

W niniejszym artykule poruszony został problem przekładu artystycznego, a dokładniej rzecz ujmując, poetyckiego. Przedmiotem rozważań stały się trudności, z którymi styka się tłumacz w procesie przekładu, a także przyjmowane w ich obliczu strategie. Jako materiał ilustracyjny posłużyły wybrane liryki Liny Kostenko: Ludzi nie będę prosiła o siłę (ukr. Я в людей не проситиму сили), Niech będzie lekko. Dotykiem pióra (ukr. Хай буде легко. Дотиком пера) oraz Zarumieniły się jasne jeziora (ukr. Зашарілись ясні озера), pochodzące odpowiednio z tomików poetyckich Promienie ziemi (ukr. Проміння землі), Niepowtarzalność (ukr. Неповторність) i Żagle (ukr. Вітрила). Ich przekłady autorstwa Andrzeja Nowaka zostały omówione w zestawieniu z propozycjami Autorki artykułu. Na tej podstawie można stwierdzić, że zarówno samo tłumaczenie tekstu artystycznego, jak i dokonanie oceny takiego przekładu jest zadaniem bardzo trudnym. Szczególnie dlatego, że przekład literacki to efekt subiektywnej interpretacji oryginału przez tłumacza, który następnie w procesie produkcji przyjmuje na siebie rolę twórcy tekstu, przewidzianego tak, aby samodzielnie funkcjonował w przestrzeni kultury docelowej. Wielość potencjalnych sposobów percepcji oryginalnego utworu i alternatywnych środków wyrazu umożliwia powstawanie serii translatorskich. Podejmując się próby przekładu, tłumacz już na samym początku określa, jakie składowe planu formy i treści uważa za kluczowe dla interpretacji utworu oraz dla zapewnienia odbiorcy analogicznych ważeń estetycznych, a które z nich gotów jest pominąć lub przekształcić w sytuacji, gdy stanie się to konieczne ze względu na różnice pomiędzy systemami językowymi. W przypadku przekładu poetyckiego z języka ukraińskiego na język polski ogromnym wyzwaniem dla tłumacza jest zachowanie rytmu, gdyż cechy prozodyczne języka polskiego, a szczególnie obecność akcentu paroksytonicznego, sprawiają, że zestroje akcentowe układają się inaczej, niż w oryginale, w którym ruchomy akcent zapewnia większy wachlarz możliwości ich konfiguracji.

This article deals with the problem of artistic translation and, more specifically, poetic translation. The difficulties faced by the translator in the process of translation and the strategies adopted in the face of them were considered. Selected poems of Lina Kostenko were used as illustrative material: I will not ask people for strength (Ukr. Я в людей не проситиму сили), Let it be light. By the touch of a pen (Ukr. Хай буде легко. Дотиком пера) and Bright lakes have blushed (Ukr. Зашарілись ясні озера), from the poetry collections Rays of the earth (ukr. Проміння землі), Uniqueness (ukr. Неповторність) and Sails (ukr. Вітрила) respectively. Their translations by Andrzej Nowak were discussed in juxtaposition with the proposals of the Author of the article. On this basis, it can be concluded that both the translation of an artistic text itself and the evaluation of such a translation is a very difficult task. Particularly because literary translation is the result of a subjective interpretation of the original text by the translator, who then, in the production process, assumes the role of creator of the text, envisaged to function independently in the space of the target culture. The multiplicity of potential ways of perceiving the original work and alternative means of expression enables translator series to emerge. When attempting a translation, the translator determines from the outset which components of the plan of form and content he or she considers crucial to interpreting the work and to providing the addressee with analogous aesthetic impressions, and which of these he or she is prepared to omit or transform when this becomes necessary due to differences between language systems. In the case of poetic translation from Ukrainian into Polish, it is a huge challenge for the translator to maintain rhythm, as the prosodic features of Polish language, especially the presence of a paroxytonic accent, cause phonological words to be arranged differently than in the original text, in which a variable accent provides a greater range of possibilities for their configuration.

У цій статті було порушено проблему художнього перекладу, а точніше, поетичного. Предметом розгляду стали труднощі, з якими стикається перекладач у процесі перекладу, а також стратегії, що приймаються для їх подолання. Ілюстративним матеріалом послужили вибрані вірші Ліни Костенко: Я в людей не проситиму сили, Хай буде легко. Дотиком пера та Зашарілись ясні озера, які походять з поетичних збірок Проміння землі, Неповторність і Вітрила відповідно. Їхні переклади авторства Анджея Новака було обговорено у зіставленні з пропозиціями Авторки статті. На основі цього можна констатувати, що як сам переклад художнього тексту, так і здійснення оцінки такого перекладу є дуже складним завданням. Зокрема тому, що художній переклад – це результат суб’єктивної інтерпретації оригіналу перекладачем, який потім, у процесі породження, бере на себе роль творця тексту, розрахованого так, щоб він самостійного функціонував у просторі цільової культури. Численність потенційних способів сприйняття оригінального твору й альтернативних засобів вираження уможливлює появу перекладацьких серій. Намагаючись перекласти, перекладач уже з самого початку визначає, які складові плану форми й змісту він вважає ключовими для інтерпретації твору та забезпечення адресата аналогічними естетичними враженнями, а які з них він готовий опустити чи трансформувати в ситуації, коли це стане необхідним через відмінності між мовними системами. У випадку поетичного перекладу з української польською мовою величезним викликом для перекладача є дотримання ритму, адже просодичні характеристики польської мови, особливо наявність парокситонного наголосу, призводять до того, що фонетичні слова розташовуються інакше, ніж в оригіналі, в якому рухомий наголосом, забезпечує більший діапазон можливостей їхньої конфігурації.