Рецепція греко-візантійського пападичного та києво-руського кондакарного жанрових стилів в українській сакральній монодії XV – XXI століть

Abstract

Метою публікації є пошук зв’язків між візантійським пападичним та києво-руським кондакарним стилями і між жанровим стилем монострофних кондаків Студійської та Єрусалимської епох. Методологія наукової статті носить комплексний характер і поєднує не лише музикознавчі компаративні та аналітичні методи, а й теологічні, літургічні, історичні та культурологічні підходи. Наукова новизна розвідки полягає у підтвердженні спорідненості між пападичним і кондакарним жанровими стилями, у констатації стильової спадковості між українською літургічною монодійною традицією останньої третини XI – середини XIV ст. (доба панування Студійського Типікону) та останньої чверті XIV – XXІ ст. (епоха чинності Єрусалимського Типікону). Висновки. Кондак як особливий гімнографічний жанр існує понад півтори тисячі років; з них понад тисячоліття – в українській літургічній монодійній традиції. За цей час він увібрав у себе найширшу амплітуду богословського змісту, богослужбового використання, поетичних і гомілетичних прийомів, музичного формотворення, виконавської інтерпретації. Греко-візантійський пападичний мелізматичний спів став основою києво-руського кондакарного жанрового стилю, спільного для кондаків та деяких інших тропарних гімнів. Кондакарний спів через кількасот років знайшов продовження у наспівах із українських нотолінійних Ірмологіонів та галицьких і закарпатських збірок. Його стильовою рецепцією, на думку музикознавців Івана Вознесенського і Мирослава Антоновича, був мелізматично розвинений болгарський наспів. Типологічна подібність візантійських Псалтиконів, Асматиконів, Аколуфіїв і києво-руських Кондакарів й українських нотолінійних Ірмологіонів указує на тяглість і консеквентність канонічної традиції кондакарного монодійного жанрового стилю від Середньовіччя до постмодерної доби.

Целью научной статьи является поиск связей между византийским пападическим и киево-русским кондакарным стилями и между жанровым стилем монострофных кондаков Студийской и Иерусалимской эпох. Методология исследования носит комплексный характер и объединяет не только музыковедческие компаративные и аналитические методы, но и теологические, литургические, исторические и культурологические подходы. Научная новизна публикации заключается в подтверждении родства между пападическим и кондакарным жанровыми стилями, а также в констатации стилевой преемственности между украинской литургической монодической традицией последней трети XI – середины XIV вв. (эпоха господства Студийского Типикона) и последней четверти XIV – XXI вв. (эпоха господства Иерусалимского Типикона). Выводы. Кондак как особый гимнографический жанр существует более полутора тысяч лет; из них более тысячелетия – в украинской литургической монодической традиции. За это время он вобрал в себя широкую амплитуду богословского содержания, богослужебного использования, поэтических и гомилетических приемов, музыкального формообразования, исполнительской интерпретации. Греко-византийское пападическое мелизматическое пение стало основой киево-русского кондакарного жанрового стиля, общего для кондаков и других тропарных гимнов. Кондакарное пение через несколько сотен лет нашло продолжение в напевах из украинских нотолинейных Ирмологионов, галицких и закарпатских сборников. Его стилевой рецепцией, по мнению Ивана Вознесенского и Мирослава Антоновича, был мелизматически развитый болгарский напев. Типологическое сходство греческих Псалтиконов, Асматиконов, Аколуфиев и киево-русских Кондакарей, украинских нотолинейных Ирмологионов указывает на преемственность и консеквентность канонической традиции кондакарного монодического жанрового стиля от Средневековья до постмодернистской эпохи.

The purpose of the publication is to find connections between the Byzantine papadic and Kyivan-Ruthenian kondakarion styles and between the genre style of monostrophic kontakia of the Stoudios and Jerusalem epochs. The methodology of the scientific article is complex and combines not only musicological comparative and analytical methods, but also theological, liturgical, historical and cultural approaches. The scientific novelty of exploration lies in the confirmation of the relationship between papadic and kondakarion genre styles, in the statement of stylistic heredity between the Ukrainian liturgical monody tradition of the last third of the XI – middle of the XIV century (the reign of the Stoudio Typicon) and the last quarter of the XIV – XXI centuries (the era of the Jerusalem Typicon). Conclusions. Kontakion as a special hymnographic genre has existed for over one and a half thousand years; of them more than a millennium – in the Ukrainian liturgical monody tradition. During this time, it absorbed the widest range of theological content, liturgical use, poetic and homiletic techniques, musical formation, performance interpretation. Greco-Byzantine papadic melismatic singing became the basis of the Kyivan-Ruthenian kondakarion genre style, common to kontakia and some other troparion hymns. After several hundred years, kondakarion singing continued in melodies from Ukrainian staff-notated Heirmologion and Galician and Transcarpathian collections. According to musicologists Ivan Voznesensky and Myroslav Antonovych, its stylistic reception was a melismatically developed Bulgarian melody. The typological similarity of the Byzantine Psaltika, Asmatika, Akolouthia, and the Kyivan-Ruthenian Kondakaria, and the Ukrainian staff-notated Heirmologia, indicates the continuity and consistency of the canonical tradition of the Kondakarion genre monody style from the Middle Ages to the postmodern era.