Вторинні номінації як засіб характеристики персонажів у романі Уласа Самчука «Чого не гоїть огонь»

Abstract

Роман «Чого не гоїть огонь» належить до творів, які стали відомими масовому українському читачеві лише у кінці ХХ століття. Якщо літературознавчий аспект твору досліджений досить різнопланово, то мовні особливості тексту потребують глибшого аналізу. Зокрема, засоби вторинної номінації героїв роману ще не вивчались лінгвістами. Одними з традиційних засобів вторинної номінації виступають перифрази, які, особливо авторські, часто є важливим елементом характеристики персонажів. Саме онімні описові звороти роману є предметом нашого дослідження. Улас Самчук в аналізованому творі вживає перифрази з невисокою частотністю. Виділяємо лише декілька непоширених тематичних груп, як от: номінації персонажів, топонімічні найменування, назви етнонімів, військово-технічні поняття, політична лексика. Кількість описових зворотів помітно зростає, коли йдеться про зображення головних героїв роману: Якова Балаби, Віри-Павліни, Шприндзі. Особливо це помітно у змалюванні еволюції характеру Якова. Простий сільський хлопець отримав непогану освіту, легко засвоював чужі мови, але був аполітичним. Усе змінила Друга світова війна, коли довелось вибирати: з ким ти, за що воюєш. Яків «перетворюється» у Трояна, організатора й командира партизанського загону, він вже «не простий син простих людей», а чоловік, для якого «Україна це…це я». Такий же «ген українця» прокидається й у Віри-Павліни. Письменник зображає повільну і болісну зміну героїні з «рафінованої, плеканої істоти» у таку близьку й зрозумілу Якову «Іванову дочку». Трагедію єврейського народу на окупованих нацистами територіях зображено в образі Шприндзі. Ця сімнадцятирічна дівчина асоціюється з непоборним духом древнього народу, його вмінням пристосовуватись і виживати. Тому й онімні перифрази, які її характеризують, дуже контрастні, від «молюска без захисту», «тінь віків» до «молода істота» чи «маленька потвора». Отже, ідейно-образне значення атропонімних описових зворотів у романі є значним. Характерно, що письменник, як правило, вводить ці стилістичні фігури у монологи та діалоги персонажів, творячи, таким чином, певну об’єктивність зображеного. Вторинні номінації у творі ефективно виконують оцінну функцію характеристики головних героїв роману.

The relevance of the study is determined by the fact that the secondary nominations of the characters (periphrases onyms) of the novel have not yet been analyzed by linguists. The aim of the work is to analyze the periphrases onyms of the work as a means of the main characters descriptions. The defined purpose is realized in the decision of such tasks: to allocate the basic groups of paraphrases-poetonyms, to specify semantics of descriptive inversions-anthroponyms, to define their stylistic workload. Ulas Samchuk uses periphrases with a low frequency in the analyzed work. We can point out only some uncommon thematic groups like the following: names of characters; names of ethnonyms; military-technical notions; toponymic names; political lexicals. Quantity of descriptive constructions rises when we meet the depiction of the main characters: Yakova Balaby, Viry-Pavliny, Shpryndzi. It is very noticeable in the description of the evolution of the character of Yakov. A simple village boy got not bad education, learned foreign languages easily but was unpolitical. The World War II changed everything and the one had to choose: with whom you, what are you fighting for. Yakiv became Troyan, the organizer and the commander of the partisan detachment; he is not “a son of simple people” anymore, but a human for whom “Ukraine is…is me”. The same “the gene of Ukrainian” wakes up in Viry-Pavliny. The author depicts the slow and painful change of the main character from “a refined cherished creature” to a close and understandable for Yakiv person “Ivan’s daughter”. The tragedy of the Jewish people on the Nazi-occupied territories is reflected in the character of Sprindzi. This 17 years old girl is associated with the irresistible spirit of the ancient people and their abilities to adapt and survive. That is why periphrases, which describe her, are so contrasting, from “a shellfish without protection”, “a shadow of the ages” to “a young creature” or “a small monster”. Therefore, ideologically figurative meaning of descriptive constructions in the novel is significant. It is characteristically, that the writer uses these stylistic figures in monologues and dialogues of the characters, creating in such a way some objective reality. Secondary anthroponymic nominations perform the evaluative function of describing the main characters of the work.