Образ автора як форма експресивно-смислової оповіді у прозі Макса Фріша.

Abstract

У дисертації досліджуються загальні закономірності онтології «образу автора» як найвищої ієрархічної фігури в структурі художнього тексту шляхом комплексного аналізу романів Макса Фріша «Штіллер» (1954), «Homo Фабер» (1957) і «Назву себе Ґантенбайном» (1964). У роботі здійснюється спроба визначити головні особливості цієї естетичної категорії, встановити її типи та форми виявлення у тексті художнього твору. Окреслюється комплексна модифікація моделі літературної комунікації, що дає змогу системно представити усіх учасників внутрішніх і зовнішніх комунікативних актів як складових процесу утворення об’єднувального центру текстової структури з її базовими характеристиками. Виявлення та огляд характерних особливостей «образу автора» розгортається на основі аналізу композиції та оповідної структури романів М. Фріша і сприяє наочному відображенню його функцій у тексті прозового твору.

Диссертация посвящена исследованию общих закономерностей онтологии «образа автора» как высшей иерархической фигуры в структуре художественного текста средством комплексного анализа романов Макса Фриша «Штиллер» (1954), «Homo Фабер» (1957) и «Назову себя Гантенбайном» (1964). В работе предпринята попытка установить главные особенности этой эстетической категории, определить типы и формы её выражения в тексте художественного произведения. Предложено комплексную модификацию модели литературной коммуникации, что дало возможность системно представить всех участников внутренних и внешних коммуникативных актов как составных процесса создания консолидирующего центра текстовой структуры с её фундаментальными характеристиками. Обоснование и обзор характерных особенностей «образа автора» осуществляется на основе анализа композиции и повествовательной структуры романов М. Фриша и способствует наглядному отображению его функций в тексте художественного произведения.

The thesis deals with the analysis of the author’s implicit image with regards to the three novels of Max Frisch, namely, «Stiller» (1954), «Homo Faber» (1957) and «Mein Name sei Gantenbein» (1964). The dissertation demonstrates the definition of this esthetic category, establishing its types and forms that are found in the text of the creative work. The thesis endeavours to deduce the complex modification of the model of literary communication, which allows to represent systematically all the participants of the internal and external acts of communication as parts of the complex process that creates a consolidated core of the textual structure with its fundamental characteristics. The exposition and overview of the characteristic particularities of the author’s implicit image are based on the compositional and narrative structural analysis of Max Frisch’s novels. This facilitates the obvious representation of its functions in the text of the prosaic work.