THE ROLE OF PSYCHOLINGUISTIC SEGMENT IN THE ORGANIZATION OF THE EDUCATIONAL PROCESS OF FUTURE TRANSLATORS

Abstract

The article reveals the essence of the psycholinguistic segment which systematizes the psychological mechanisms of translation, including general psychological mechanisms (perception, memory, comprehension), specific-activity mechanisms (level regulation of activity, attention, a proactive reflection of reality (probable forecasting), and specific mechanisms of translation activity (mechanisms of transcoding of external language codes into internal speech codes, mechanism of switching from one language to another, mechanisms of compression and decompression). The process of formation of modern translation theory in socio-historical and psycholinguistic aspects has been observed. It has been concluded that there is a distinct interrelation between language, speech and thinking. The leading parameters that are used as differentiation factors of categories expressed in the language form, are interpreted as universals of human thinking, that is, psycholinguistic universals. The peculiarities of the educational process of future translators have been analyzed. The main aspects of successful preparation of future translators have been substantiated. With respect to psycholinguistic segment in professional education of translators, there have been defined two types of components of preparation of a future translator: the psychological components include the components of the creative potential of the translator's personality, the psycholinguistic ones presuppose the characteristics of the target text and its adequacy as a result of translation activity. The role of the psycholinguistic segment in the organization of the educational process of future translators in higher educational institutions has been shown and the model of creative potential realization of a translator has been projected and developed.

Розкрито сутність психолінгвістичного сегмента, який систематизує психологічні механізми процесу перекладу, до яких у дослідженні віднесено загальні психологічні (сприймання, пам’ять, розуміння), специфічні діяльнісні психологічні (рівень регуляції діяльності, увага, випереджаюче відображення дійсності (ймовірнісне прогнозування)) та специфічні (механізми перекодувань зовнішніх кодів мови у внутрішні коди мовлення, механізм переключення з однієї мови на іншу, механізми компресії і декомпресії) механізми діяльності перекладача. Простежено формування сучасної перекладацької теорії з точки зору соціо-історичного та психолінгвістичного підходів. Зроблено висновок про чітку взаємозалежність у процесі перекладу між мовою, мовленням і мисленням. Психолінгвістичний аспект дослідження перекладу дає змогу трактувати міжмовну комунікацію як мовленнєву мисленнєву діяльність майбутнього перекладача, із унікальною можливістю простежити й проаналізувати специфіку мозкових процесів під час цієї діяльності. Основні параметри, за якими різняться виражені в мовній формі категорії, можна трактувати як універсалії людського мислення, тобто психолінгвістичні універсалії. Переклад визначено як складний процес, що потребує багаторівневого аналізу семантичних полів, синтаксичних структур, культурних відмінностей носіїв двох мов, задіяних у мовленнєвій інтеракції. Проаналізовано особливості процесу підготовки майбутніх перекладачів до професійної діяльності. Обґрунтовано ключові аспекти успішної професійної підготовки. З урахуванням психолінгвістичного сегмента у професійній підготовці майбутніх перекладачів визначено два типи складових у цьому процесі: до психологічних належать складові творчого потенціалу особистості перекладача, а до психолінгвістичних – характеристики тексту перекладу та його адекватності як результату перекладацької діяльності. Визначено роль психолінгвістичного сегмента в організації навчального процесу, спрямованого на підготовку майбутніх перекладачів до професійної діяльності, спроектовано та розроблено модель реалізації творчого потенціалу майбутнього перекладача. Доведено, що для реалізації творчого потенціалу перекладача його творчі задатки відіграють важливу роль, тобто здібності перекладача є певним винятковим способом адаптації до світу предметів, соціального світу. Вказано, що творчі здібності як спосіб адаптації до фізичного світу уможливлюють збагачення фонду енциклопедичних знань перекладача.

Раскрыта сущность психолингвистического сегмента, который систематизирует психологические механизмы процесса перевода, к которым в исследовании отнесены общие психологические (восприятие, память, понимание), специфические деятельностные психологические (уровень регуляции деятельности, внимание, опережающее отражение действительности (вероятностное прогнозирование) и специфические (механизмы перекодировок внешних кодов во внутренние коды речи, механизм переключения с одного языка на другой, механизмы компрессии и декомпрессии) механизмы деятельности переводчика. Отслежено формирование современной переводческой теории с точки зрения социо-исторического и психолингвистического подходов. Сделан вывод о четкой взаимозависимости в процессе перевода между языком, речью и мышлением. Психолингвистический аспект исследования перевода позволяет трактовать межъязыковую коммуникацию как речевую умственную деятельность будущего переводчика, с уникальной возможностью проследить и проанализировать специфику мозговых процессов во время этой деятельности. Ведущие параметры, по которым различаются выражены в языковой форме категории, можно толковать как универсалии человеческого мышления, то есть психолингвистические универсалии. Перевод понимается как сложный процесс, требующий многоуровневого анализа семантических полей, синтаксических структур, культурных различий носителей двух языков, задействованных в речевой интеракции.Проанализированы особенности процесса подготовки будущих переводчиков к профессиональной деятельности. Обосновано ключевые аспекты успешной профессиональной подготовки. С учетом психолингвистического сегмента в профессиональной подготовке будущих переводчиков определены два типа составляющих в этом процессе: к психологическим относятся составляющие творческого потенциала личности переводчика, а к психолингвистическим – характеристики текста перевода и его адекватности как результата переводческой деятельности. Определена роль психолингвистического сегмента в организации учебного процесса, направленного на подготовку будущих переводчиков к профессиональной деятельности, спроектировано и разработано модель реализации творческого потенциала будущего переводчика. Доказано, что для реализации творческого потенциала переводчика его творческие задатки играют важную роль, то есть способности переводчика являются определенным исключительным способом адаптации к миру предметов, к социальному миру. Отмечено,что творческие способности как способ адаптации к физическому миру обогащают фонд энциклопедических знаний переводчика.