http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/8367 2026-05-19T15:23:24Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40821 Назва: Україна і Турецька Республіка: еволюція міждержавних відносин (1991–2021 рр.) Автори: Танавський, Ігор Павлович; Tanavskyy, I. P. Короткий огляд (реферат): Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу еволюції міждержавних відносин України та Турецької Республіки у період 1991–2021 рр., охоплюючи політичний, безпековий, економічний та гуманітарно-культурний виміри співпраці. Актуальність теми обумовлена динамічними змінами у регіональній безпековій архітектурі Чорноморського басейну, посиленням глобальної геополітичної нестабільності, а також трансформацією економічних і культурних зв’язків у контексті інтеграції України до Європейського Союзу та НАТО. У дослідженні встановлено закономірності розвитку українсько-турецького партнерства, визначено чинники його стійкості та роль обох держав у забезпеченні регіональної стабільності. Історіографічний огляд проблеми засвідчує поступову еволюцію наукового осмислення українсько-турецьких взаємин – від описових фіксацій встановлення дипломатичних контактів у 1990-х рр. до сучасних міждисциплінарних інтерпретацій, що охоплюють політичний, безпековий, економічний та гуманітарний виміри. Сучасна історіографія характеризується значним тематичним розширенням, залученням нових методологічних підходів, посиленням уваги до регіонального та глобального контексту взаємодії держав, що дозволяє розглядати українсько-турецьке партнерство як складову ширших геополітичних процесів у Чорноморському регіоні. Вагомий внесок у розвиток проблематики здійснили як українські, так і зарубіжні дослідники, які сформували різні інтерпретаційні моделі – від концепцій стратегічного партнерства та регіональної кооперації до критичних оцінок прагматичного балансування Анкари у відносинах із російською федерацією. Водночас аналіз наявної наукової літератури демонструє певну фрагментарність знання, що проявляється у переважанні секторальних досліджень над комплексними історичними синтезами, недостатній інтеграції політичних, економічних та гуманітарних аспектів у межах єдиного аналітичного підходу, а також обмеженій увазі до довготривалої динаміки двосторонніх відносин у часовому вимірі 1991–2021 рр. Більшість праць фокусуються на окремих кризових етапах або тематичних зрізах співпраці, що ускладнює формування цілісного уявлення про еволюцію партнерства.; The dissertation research is devoted to a comprehensive analysis of the evolution of interstate relations between Ukraine and the Republic of Türkiye in the period 1991–2021, covering the political, security, economic, and humanitarian-cultural dimensions of cooperation. The relevance of the topic is determined by dynamic changes in the regional security architecture of the Black Sea basin, the intensification of global geopolitical uncertainty, as well as the transformation of economic and cultural ties in the context of Ukrainian integration into the European Union and NATO. The study identifies patterns in the development of Ukrainian-Turkish partnership, determines the factors contributing to its stability, and assesses the role of both countries in ensuring regional stability. The historiographical review demonstrates a gradual evolution of the scholarly interpretation of Ukrainian-Turkish relations – from descriptive accounts of the establishment of diplomatic contacts in the 1990s to modern interdisciplinary interpretations encompassing political, security, economic, and humanitarian dimensions. Contemporary historiography is characterized by significant thematic expansion, the introduction of new methodological approaches, and increased attention to the regional and global contexts of interstate interaction, allowing Ukrainian-Turkish partnership to be considered as part of broader geopolitical processes in the Black Sea region. Significant contributions to the field have been made by both Ukrainian and foreign scholars, who have proposed diverse interpretative models – from concepts of strategic partnership and regional cooperation to critical assessments of Ankara’s pragmatic balancing in relations with the Russian Federation. At the same time, the analysis of existing scholarly literature reveals a certain fragmentation of knowledge manifested in the predominance of sectoral studies over comprehensive historical syntheses, insufficient integration of political, economic, and humanitarian aspects within a unified analytical approach, and limited attention to the long-term dynamics of bilateral relations within the 1991–2021 timeframe. Most works focus on particular crisis stages or thematic segments of cooperation, complicating the formation of a holistic understanding of the evolution of the partnership. In this context, the dissertation seeks to fill the identified gaps through a systematic analysis of historiographical approaches and a comprehensive examination of the transformations of Ukrainian-Turkish partnership in the political, security, economic, and humanitarian spheres. The involved corpus of sources represents an integral, systematically structured body of official international legal documentation that provides appropriate heuristic opportunities for a comprehensive study of the evolution of Ukrainian–Turkish interstate relations in 1991–2021. Its internal classification makes it possible to distinguish a number of functional and thematic segments – political-diplomatic, security and defense, economic, transport and energy, scientific and technological, and humanitarian – which reflect the multidimensional nature of cooperation and the gradual institutionalization of the strategic partnership. The body of sources is characterized by a high degree of official status, normative clarity, and factual verifiability, enabling the reconstruction of the mechanisms underlying the formulation and implementation of foreign policy, the institutional forms of cooperation, and the practical outcomes of bilateral interaction. A comprehensive analysis of these documents makes it possible to trace the transformation of Ukrainian-Turkish relations – from the stage of establishing diplomatic contacts and forming the basic contractual and legal framework in the 1990s to the development of deepened sectoral cooperation and the consolidation of a strategic partnership in the twenty-first century. The theoretical and methodological foundations of the study are based on analytical works by domestic and foreign scholars, as well as the principles of historicism and objectivity, and a wide range of general scientific and specialized historical methods and approaches. Systemic, comparative, and historical-comparative approaches were applied, along with elements of sociological analysis, economic and political statistics, and methods of content and discourse analysis. The application of these methods ensured an objective study of the main stages in the development of bilateral relations, revealing their specific features, priority directions, dynamics, and prospects for the formation of a strategic partnership. Опис: Захист відбувся : 14 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40806 Назва: Часопис «Руслан» у суспільному, соціально- економічному та культурно-освітньому житті Галичини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Автори: Сиротюк, Назар Васильович; Syrotiuk, N. V. Короткий огляд (реферат): У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження діяльності часопису «Руслан» наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Досліджено ступінь вивчення наукової проблеми в історіографії, стан джерельної бази, теоретико-методологічні засади й відповідний інструментарій роботи. Подано розгорнутий історіографічний аналіз, який охоплює як доробок українських, так і зарубіжних дослідників. Простежено, як змінювалися оцінки значення «Руслана»: від радянської історіографії, де наголос робився на його «буржуазному» характері та підпорядкуванні інтересам народовців, до сучасних праць, що трактують видання як важливий майданчик ідейних дискусій та каталізатор формування національної ідентичності. Особлива увага приділена працям, що висвітлюють функціонування української преси в контексті політичної культури Галичини, розвитку громадянського суспільства та ідейної боротьби між народовцями і москвофілами. Детально охарактеризовано джерельну базу дослідження. Центральне місце займають самі матеріали «Руслана» – редакційні статті, публіцистика, кореспонденції, огляди та дискусії, які дозволяють реконструювати суспільно-політичні й культурні пріоритети видання. Доповнюють картину епістолярна спадщина сучасників, що дає змогу простежити сприйняття «Руслана» в інтелігентських колах. Важливу групу джерел становлять інші українські періодичні видання («Діло», «Буковина»), які відображають полеміку довкола часопису та демонструють різні погляди на актуальні суспільно-політичні питання. Обґрунтовано методологічну основу дослідження. Використано принципи історизму, системного підходу та міждисциплінарності, що дозволяють комплексно проаналізувати функції часопису як політичного, культурного й освітнього явища. Значне місце посідають методи контент- аналізу та дискурс-аналізу для виявлення домінант у риториці «Руслана», а також просопографічний підхід, який уможливлює створення колективного портрета його авторів та читачів. Порівняльний аналіз із іншими галицькими часописами дав змогу виявити специфіку «Руслана» у ширшому контексті української журналістики. Другий розділ дисертації присвячений аналізу процесу становлення часопису «Руслан», його організаційній побудові та еволюції редакційної політики в умовах динамічних суспільно-політичних трансформацій Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. У дослідженні простежено передумови виникнення видання, зокрема потребу українського громадсько-політичного середовища у власному щоденному органі, здатному відображати позицію народовського руху, консолідувати українську інтелігенцію та формувати громадську думку. Висвітлено соціально-політичний контекст заснування «Руслана», зокрема конкуренцію з іншими українськими та польськими виданнями, а також значення підтримки з боку провідних діячів народовецького табору. У центрі уваги перебуває аналіз організаційної структури часопису: редакційний склад, фінансові механізми утримання, система передплати, коло авторів і кореспондентів. Визначено роль ключових постатей, які задавали інтелектуальний і політичний вектор газети, а також окреслено їх вплив на зміст і тональність публікацій. Показано, що «Руслан» поєднував функції інформаційного ресурсу та ідеологічного рупора, водночас залишаючись ареною для дискусій усередині українського суспільства. Особливу увагу приділено механізмам взаємодії редакції з читачами, які сприяли залученню ширшої громадськості до вироблення політичних і культурних пріоритетів.; The dissertation presents a comprehensive study of the activities of the periodical «Ruslan» in the late 19th and early 20th centuries. It examines the historiography of the problem, the state of the source base, theoretical and methodological foundations, and the analytical tools employed. A detailed historiographical analysis encompasses both Ukrainian and foreign scholarship. The study traces how interpretations of «Ruslan» have evolved – from Soviet historiography, which emphasized its «bourgeois» character and subordination to the Narodovtsi movement, to contemporary studies viewing it as an important platform for ideological debate and a catalyst in shaping national identity. Particular attention is paid to works examining the functioning of the Ukrainian press in the context of Halychyna’s political culture, the development of civil society, and the ideological struggle between Narodovtsi and Moscophiles. The research provides a detailed characterization of the source base. Central to it are the materials of «Ruslan» itself – editorials, journalism, correspondence, reviews, and debates – which allow reconstruction of the newspaper’s sociopolitical and cultural priorities. Supplementary sources include the correspondence of contemporaries, revealing how «Ruslan» was perceived within the Ukrainian intelligentsia. Other Ukrainian periodicals («Dilo», «Bukovyna») are analyzed as comparative sources, reflecting polemics surrounding «Ruslan» and offering diverse perspectives on the pressing socio-political issues of the time. The methodological foundation of the research is based on the principles of historicism, a systemic approach, and interdisciplinarity, which together allow for a holistic analysis of the periodical as a political, cultural, and educational phenomenon. Methods of content and discourse analysis are applied to identify dominant rhetorical trends in «Ruslan», while the prosopographical approach helps to construct a collective portrait of its authors and readers. Comparative analysis with other Galician newspapers reveals the specific features that distinguished «Ruslan» within the broader landscape of Ukrainian journalism.The second chapter explores the origins, organizational structure, and editorial evolution of «Ruslan» amid the socio-political transformations of late 19th–early 20th century Halychyna. The study highlights the prerequisites for its founding – the need of the Ukrainian public and political environment for a daily organ capable of expressing the Narodovtsi position, consolidating the Ukrainian intelligentsia, and shaping public opinion. The socio-political context of its establishment, competition with other Ukrainian and Polish newspapers, and support from leading Narodovtsi figures are analyzed in detail. Special attention is given to the editorial composition, financial mechanisms, subscription system, and the network of contributors and correspondents. The research identifies the key individuals who determined the intellectual and political orientation of the publication and shaped its tone and content. «Ruslan» is shown to have combined the functions of an informational resource and an ideological platform, while simultaneously serving as a forum for internal debates within Ukrainian society. The interaction between the editorial board and its readership is examined as a mechanism for engaging the public in shaping political and cultural priorities. Опис: Захист відбувся : 12 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40180 Назва: Людський фактор у харчовій промисловості Правобережної України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Автори: Мурмила, Наталія Іванівна; Murmyla, N. I. Короткий огляд (реферат): У дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження людського фактора на території Правобережної України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У першому розділі проаналізовано історіографічну базу із досліджуваної проблематики, доведено, що людський фактор вивчався лише в загальному контексті соціально-економічного розвитку українських земель у пореформений період. Є декілька праць, які торкаються окремих аспектів цієї проблеми у Київській, Подільській та Волинській губерніях, але, здебільшого, вони є фрагментарними та узагальненими. Історіографічну базу дослідження умовно класифіковано на три основні категорії: 1) праці дослідників періоду до встановлення радянської влади; 2) історіографія радянського періоду; 3) дослідження сучасних науковців. З’ясовано, що кожна з цих груп має свої особливості методологічного підходу. Праці, написані в епоху Російської імперії, здебільшого, мають описовий характер: у них рідко зустрічається глибокий аналіз подій, або процесів –подається загальна картина без критичного осмислення. Водночас, ці дослідження стали відправною точкою у вивченні ролі людського чинника в Правобережній Україні. У них зібрано важливі статистичні дані, які були використані в цьому дослідженні. Огляд радянської історіографії показав, що для науковців цього періоду характерна як методологічна обмеженість, так і ідеологічна упередженість. Зокрема, вони суттєво перебільшували значення промислових робітників у розвитку суспільства того часу. Із здобуттям Україною незалежності у 1991 році розпочався новий етап вивчення промислового розвитку країни в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. З’являється ряд праць, які висвітлюють маловідомі аспекти соціально-економічного розвитку українських земель у пореформений період. Зростає також інтерес до вивчення родин підприємців та їхньої меценатської діяльності. Попри наявні обставини, питання впливу людського чинника в межах Київської, Подільської та Волинської губерній досі не було всебічно та комплексно проаналізовано в рамках окремого історичного дослідження. У дослідженні проаналізовано стан харчової промисловості Київської, Волинської та Подільської губерній. З’ясовано, що в цей період спостерігалося активне зростання таких галузей, як борошномельна, винокурна та цукрова. Відзначено збільшення кількості підприємств і зростання вартості їхньої продукції. Цю динаміку підтверджують статистичні матеріали, наведені окремо для кожної губернії Правобережної України. Особливу увагу приділено умовам праці, кваліфікаційному складу робітників, гендерному аспекту участі жінок у виробничих процесах, ролі інженерно-технічного персоналу, а також впливу міграційних процесів на формування робочої сили. У роботі на основі архівних джерел, статистичних звітів, матеріалів губернських земств та публіцистики висвітлено трансформації трудових відносин у контексті індустріалізації регіону. З’ясовано, як людський капітал сприяв модернізації харчового виробництва та як соціальні проблеми – низький рівень оплати, відсутність соціального захисту, недостатня механізація –гальмували його розвиток. Наукова новизна дисертації полягає у всебічному розкритті взаємозв’язку між трудовими ресурсами та індустріальним розвитком харчової галузі на прикладі Правобережної України, що дозволяє глибше осмислити як регіональні особливості, так і загальноімперські тенденції доби, а також внесок родин Симиренків, Яхненків та Терещенків у становленні підприємництва. У досліджуваний період простежується активний процес переходу до капіталістичних форм господарювання в промисловості. Втім, через сукупність причин – зокрема, економічну нестабільність Російської імперії, орієнтацію державної політики на залучення іноземних фінансових ресурсів замість сировини чи обладнання, а також нестачу національного капіталу – уряд був змушений звертатися до закордонних інвесторів. Найбільш помітну роль у цьому відігравали підприємці з Франції, Бельгії та Великої Британії. Залучення іноземного капіталу мало суперечливі наслідки: з одного боку, воно сприяло технологічному зростанню і пожвавленню промислового виробництва, а з іншого – закріплювало економічну залежність та посилювало експлуатаційний характер використання ресурсів українських територій. У дослідженні окрему увагу приділено процесу становлення робітничого класу в харчовій промисловості. З’ясовано, що до складу цієї професійної групи входили особи з числа колишніх кріпаків, сільських і міських ремісників, а також кустарів. Встановлено, що на підприємствах, зокрема, млинах, серйозно ставилися до питань охорони праці. Це було зумовлено широким застосуванням складного обладнання, включно з паровими двигунами, для роботи з якими необхідно було мати базові технічні знання та дотримуватися правил безпеки. Дослідження засвідчує, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття відбувався інтенсивний процес становлення підприємницького прошарку. Після запровадження ліберальних реформ 1860-х років право займатися підприємництвом отримали представники різних соціальних груп. Найактивніше цю можливість використовували особи, які мали стартовий капітал і змогли інвестувати його у власне виробництво. Насамперед мова йде про купців і поміщиків. У національному складі підприємців Правобережної України переважали євреї, росіяни та поляки. Станом на 1872 рік у Подільській губернії спостерігалася помітна диспропорція у власності на промислові об'єкти. Більшість фабрик і заводів належала російським, єврейським та іноземним підприємцям. Особливо яскраво це проявлялося у винокурній галузі, де євреям належало три чверті всіх заводів, тоді як на долю дворян, російських купців та місцевих власників припадала лише одна четверта частина. Суконні фабрики контролювалися іноземцями. Подібна структура власності могла негативно позначатися на економічному розвитку губернії, обмежуючи можливості місцевого підприємництва. У Подільській губернії, за повідомленням старшого фабричного інспектора, з 52 діючих у 1899 р. цукрових заводів у руках євреїв знаходилася в одноосібному володінні та таких, що контролювалися ними – 14, у росіян – 8, поляків – 11, іноземців – 2. На противагу Подільській у Київській губернії панівне місце посідали росіяни (20 заводів), хоч тут були такі великі промисловці-поляки, як і Браницькі (6 заводів), Потоцькі (2), українці Терещенки (2) і Симиренко (1). Загалом, із 148 цукрових підприємств, що діяли у найбільшому цукровому районі імперії – правобережжі, на початку ХХ ст. 44 належали російським власникам, 63 – полякам і 33 євреям. У дослідженні висвітлюється життєвий шлях і досягнення представників родини Симиренків, а також їхній визначальний внесок у формування підприємницького середовища Правобережної України. Симиренки були родом із кріпаків, однак, зуміли стати видатними промисловцями – насамперед у галузі цукроваріння й машинобудування. Їхня діяльність сприяла технічному оновленню аграрного сектору, адже саме вони створили перший в Україні паровий завод із переробки цукрових буряків на пісково-рафінадний цукор. Компанія «Брати Яхненки – Симиренко» зробила значний внесок у розвиток судноплавства та інженерного виробництва в Україні: виготовлене ними обладнання стало важливим технологічним фундаментом вітчизняної промисловості. Особливо варто згадати пароплави «Українець» і «Святослав», які першими в імперії вийшли на воду під українським управлінням. Їхні підприємства відзначалися новаторськими підходами до умов праці – зокрема, запровадженням демократичного стилю керування. Особливу увагу родина приділяла соціальній сфері: для працівників створювалося ціле промислове поселення з розвиненою інфраструктурою – медичними закладами, магазинами, театром, бібліотекою та безкоштовними школами.; The dissertation presents a comprehensive study of the human factor in the territory of Right-Bank Ukraine in the second half of the nineteenth and the early twentieth centuries. The first chapter analyzes the existing historiographical base on the researched problem. The analysis demonstrates that the human factor has been studied only within the general context of the socio-economic development of Ukrainian lands in the post-reform period. There are several works that address certain aspects of this issue in the Kyiv, Podilia, and Volhynia provinces; however, most of them are fragmentary and generalized in nature. The historiographical foundation of the research can be conditionally classified into three main categories: 1) works by scholars of the pre-Soviet period; 2) Soviet-era historiography; 3) studies by contemporary researchers. It has been established that each of these groups is characterized by specific methodological approaches. Works produced during the era of the Russian Empire are predominantly descriptive in nature; they rarely contain in-depth analyses of events or processes and usually present a general overview without critical interpretation. At the same time, these studies became a starting point for investigating the role of the human factor in Right-Bank Ukraine. They contain valuable statistical data that have been used in this research. A review of Soviet historiography has shown that scholars of this period were characterized by both methodological limitations and ideological bias. In particular, they significantly exaggerated the role of industrial workers in the development of society at that time. With Ukraine gaining independence in 1991, a new stage in the study of the country’s industrial development in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries began. A number of works appeared that shed light on previously little-known aspects of the socio-economic development of Ukrainian lands in the post-reform period. Interest in the study of entrepreneurial families and their philanthropic activities also increased. Despite these developments, the issue of the influence of the human factor within the Kyiv, Podilia, and Volhynia provinces has not yet been comprehensively and systematically analyzed within a separate historical study. The research analyzes the state of the food industry in the Kyiv, Volhynia, and Podilia provinces on the eve of the First World War. It has been established that during this period there was active growth in such branches as flour milling, distilling, and sugar production. An increase in the number of enterprises and the value of their output was recorded. This dynamic is confirmed by statistical materials presented separately for each province of Right-Bank Ukraine. Special attention is paid to working conditions, the qualification structure of workers, the gender aspect of women’s participation in production processes, the role of engineering and technical personnel, as well as the impact of migration processes on the formation of the workforce. Based on archival sources, statistical reports, materials of provincial zemstvos, and publicistic writings, the dissertation highlights transformations in labor relations in the context of the region’s industrialization. It is shown how human capital contributed to the modernization of food production and how social problems—low wages, lack of social protection, and insufficient mechanization—hindered its development. The scientific novelty of the dissertation lies in a comprehensive disclosure of the relationship between labor resources and the industrial development of the food industry using the example of Right-Bank Ukraine. This approach allows for a deeper understanding of both regional features and empire-wide trends of the period, as well as the contribution of the Simyrenko, Yakhnenko, and Tereshchenko families to the formation of entrepreneurship. During the studied period, an active transition to capitalist forms of industrial management can be observed. However, due to a combination of factors—economic instability within the Russian Empire, state policy oriented toward attracting foreign financial resources rather than raw materials or equipment, and a shortage of national capital–the government was forced to turn to foreign investors. Entrepreneurs from France, Belgium, and Great Britain played the most significant role in this process. The attraction of foreign capital had contradictory consequences: on the one hand, it stimulated technological growth and industrial expansion; on the other hand, it entrenched economic dependence and intensified the exploitative use of the resources of Ukrainian territories. The research devotes particular attention to the formation of the workforce in the food industry. It has been established that this professional group consisted mainly of former serfs, rural and urban artisans, and handicraftsmen. At the same time, it was found that enterprises–especially mills–paid serious attention to occupational safety issues. This was due to the widespread use of complex equipment, including steam engines, which required basic technical knowledge and strict adherence to safety regulations. The study demonstrates that in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries, an intensive process of forming an entrepreneurial stratum took place. Following the liberal reforms of the 1860s, representatives of various social groups gained the right to engage in entrepreneurship. Those who possessed initial capital and were able to invest it in their own production were the most active in using this opportunity–primarily merchants and landowners. In the national composition of entrepreneurs in Right-Bank Ukraine, Jews, Russians, and Poles predominated. As of 1872, a significant imbalance in ownership of industrial facilities was observed in the Podilia province. The majority of factories and plants belonged to Russian, Jewish, and foreign entrepreneurs. This was particularly evident in the distilling industry, where Jews owned three-quarters of all distilleries, while nobles, Russian merchants, and local owners accounted for only one-quarter. Cloth factories were almost entirely controlled by foreigners. Such an ownership structure could negatively affect the province’s economic development by limiting opportunities for local entrepreneurship.According to the senior factory inspector, in the Podilia province in 1899, of the 52 operating sugar factories, 14 were solely owned or controlled by Jews, 8 by Russians, 11 by Poles, and 2 by foreigners. In contrast, in the Kyiv province, Russians held a dominant position (20 factories), although major Polish industrialists such as the Branicki family (6 factories) and the Potocki family (2), as well as Ukrainian entrepreneurs–the Tereshchenko family (2) and Simyrenko (1)–were also present. Overall, of the 148 sugar enterprises operating in the largest sugar-producing region of the empire–Right-Bank Ukraine–at the beginning of the twentieth century, 44 belonged to Russian owners, 63 to Poles, and 33 to Jews. The dissertation highlights the life paths and achievements of members of the Simyrenko family and their decisive contribution to shaping the entrepreneurial environment of Right-Bank Ukraine. Originating from serfs, the Simyrenkos became prominent industrialists, particularly in sugar production and machine building. Their activities contributed to the technical modernization of the agricultural sector, as they established the first steam-powered sugar beet processing plant in Ukraine producing granulated and refined sugar. The company «Yakhnenko Brothers and Simyrenko» made a significant contribution to the development of navigation and engineering production in Ukraine; the equipment they manufactured became an important technological foundation for domestic industry. Special mention should be made of the steamships Ukrainets and Sviatoslav, which were the first in the empire to operate under Ukrainian management. Their enterprises were distinguished by innovative approaches to working conditions, including the introduction of a democratic management style. The family paid particular attention to social infrastructure: entire industrial settlements were created for workers, featuring medical facilities, shops, a theater, a library, and free schools. 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40170 Назва: Післядипломна освіта на Тернопільщині (друга половина 40-х рр. – кінець 1980-х рр. ХХ ст.) Автори: Мартинів, Марія Андріївна; Martyniv, M. A. Короткий огляд (реферат): У дисертаційному дослідженні здійснено всебічний аналіз становлення та розвитку Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів. Проведено ретельний огляд наявної історіографічної бази з досліджуваної тематики, який засвідчив, що питання підвищення кваліфікації вчителів розглядалося переважно в загальному контексті створення подібних інститутів та з обмеженням на згадках про перших керівників установ. У наявних роботах діяльність інститутів висвітлюється переважно у період після Другої світової війни або подається в узагальненому вигляді. Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена відсутністю у вітчизняній та зарубіжній історіографії спеціалізованих праць, присвячених детальному аналізу документів із зазначеної тематики в окреслених хронологічних межах. У роботі здійснено критичний огляд наявного історіографічного доробку українських дослідників, що стосується теми, та введено до наукового обігу маловідомі документальні джерела з архівів. Ці матеріали, які раніше не використовувалися або вивчалися фрагментарно, стали основою дослідження. Аналіз архівних документів показав значний обсяг інформації особистісного, суспільного та професійного характеру, пов’язаної з діяльністю інституту. Зокрема, це стосується методичного забезпечення вчителів Тернопільської обл., впровадження нових форм навчальних занять, впливу партійної політики та ідеології на суспільство, соціального статусу методистів, а також їхнього фінансового й матеріального забезпечення. Актуальність обраної проблематики зумовлена тим, що вона досі не стала об’єктом окремого комплексного вивчення в наукових колах, що й підкреслює новизну дослідження. Враховуючи роль обласних інститутів удосконалення кваліфікації вчителів як важливих складових соціальних трансформацій в УРСР, дослідження набуває особливої значущості. Уперше в дисертації в історіографії комплексно досліджено місце інститутів удосконалення кваліфікації вчителів у системі освіти на прикладі Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів. У роботі доведено, що такі заклади спеціально створювали як інструмент контролю діючої влади над освітньою сферою. Особлива увага приділена аналізу матеріально-технічного забезпечення та кадрової підтримки освітян різних рівнів. У дослідженні розглянуто проблему забезпечення житлом педагогічних працівників, надання їм базових засобів, таких як одяг, взуття, канцелярське приладдя, підручники та наочні матеріали. Окремий акцент зроблено на питаннях ідеологічного впливу через засоби масової інформації та пропаганду. У межах курсів підвищення кваліфікації вчителям читали лекції на ідейно-політичні теми. Також організовувалися масові заходи за участі методистів інституту, скеровані на поширення радянських ідеологічних настанов. Видавалися постанови, накази та розпорядження для посилення контролю над радянізацією освітніх установ, що охоплювала й виховання молодого покоління. Заклади такого типу, у тому числі Тернопільський інститут удосконалення кваліфікації вчителів, радянська система розглядала як інструмент насадження комуністичної ідеології. У роботі досліджено впровадження соціалістичних змагань у школах, які набули системного характеру, їх вплив на освітній процес. Проаналізовано забезпечення інституту всім необхідним для проведення курсів підвищення кваліфікації освітян – від канцелярських товарів і методичної літератури – до предметів побутового вжитку, таких, як-от: постільна білизна. Увагу приділено також питанням кадрової політики, зокрема плинності штату, зміні назв структурних підрозділів і впливу цих змін на загальну діяльність установи. Проаналізовано динаміку змін окладів штатних працівників впродовж досліджуваного періоду. Окремо розглянуто причини перевитрат за деякими статтями бюджету та шляхи додаткового фінансування інституту. Значну увагу приділено вивченню кошторисного фінансування інституту, проте варто зазначити, що значна частина документів, які стосуються цього питання, була вилучена з фондів Держархіву Тернопільської обл. Це ускладнювало повноцінне висвітлення фінансового становища закладу, особливо в період 1965 р. У дисертації встановлено, що фінансування діяльності інституту безпосередньо залежало від обласного бюджету та його здатності покривати витрати, пов’язані з організацією навчального процесу, проведенням педагогічних читань, публікацією методичних розробок та відрядженням працівників. Висвітлено значення інституту як важливого інструменту реалізації «соціального замовлення» радянської влади, яке полягало у підтримці безперебійного процесу підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, а також у забезпеченні ідеологічного контролю над освітньою системою. У дослідженні значна увага приділена проблемам службових зловживань у сфері управління матеріальною базою освітніх закладів. На основі звітів ревізійних комісій висвітлено факти втрат матеріальних цінностей, причини їх виникнення та наслідки для функціонування закладів. Окремо акцентовано увагу на закупівлю літератури та газет, зміст яких відповідав ідеологічним вимогам того часу. Розглянуто динаміку зростання витрат на побутові потреби, які з кожним роком збільшувалися, що зафіксовано в касових книгах та звітах бухгалтерії. У випадках браку фінансових ресурсів активну роль відігравали профспілкові організації, які забезпечували додаткове фінансування таких посад, як водій, сторож і прибиральниця. Окремо аналізується питання закупівлі інвентаря, канцелярського приладдя та витрат, пов’язаних із ремонтами приміщень. Дослідження також висвітлює причинно-наслідкові зв’язки між збільшенням асигнувань на розвиток районних фільмотек і нагальною потребою у формуванні боргових зобов’язань закладу. Перевищення витрат над надходженнями часто закривалося за рахунок додаткових джерел фінансування в межах року. Такий підхід свідчив про важливість інституту як структурної одиниці, що виконувала важливі ідеологічні та освітні функції на регіональному рівні. Зокрема, введення нових штатних одиниць, таких як водій, створення автопарку, обладнання гуртожитків та збільшення фінансування бухгалтерії, засвідчують поступове розширення функціональних можливостей установи. Окрема увага приділяється аналізу статей витрат, серед яких виділяються витрати на відрядження, оплату телефонних дзвінків, нічні чергування та передплату періодичних видань. Показано, що курси підвищення кваліфікації вчителів, організовані інститутом, поступово перейшли на системну основу, стали регулярними та отримували належне фінансування. Забезпечення учасників курсів якісною методичною літературою також стабільно зростало, що підвищувало ефективність проведення навчальних заходів. У дослідженні розглянуто мережу освітніх закладів, що підпорядковувалися Тернопільським обласним відділом народної освіти, зокрема позашкільні установи. Особливий акцент зроблено на фінансовій складовій забезпечення фільмотек необхідним обладнанням для ефективної роботи, що використовувалися як інструмент агітаційного та ідеологічного впливу на населення регіону. Проведений аналіз мережі кінопоказів у районах дозволяє оцінити масштаби їхнього впливу на місцеве населення, а також характер і джерела фінансування таких заходів. У цілому, результати дослідження свідчать про системну інтеграцію діяльності інституту удосконалення кваліфікації вчителів у радянську модель управління освітою, що мала чітко виражений ідеологічний характер. У дисертації підкреслено широкий спектр агітаційного впливу на педагогів Тернопільської обл., що здійснювався за допомогою багаторівневої системи пропаганди, включно із засобами масової інформації, лекціями методистів інституту, курсами підвищення кваліфікації та вивченням і поширенням досвіду викладання окремих предметів. Цей досвід часто знаходив своє відображення у публікаціях спеціалізованих педагогічних журналів, які систематично поповнювали бібліотечні фонди Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів. Відповідно до інвентарних та бухгалтерських документів інституту, кількість таких видань постійно зростала, забезпечуючи освітян області необхідними матеріалами для роботи. Агітаційні засоби включали значний обсяг ілюстративного матеріалу, присвяченого керівникам комуністичної партії, який заповнював освітній простір: стяги, символіка, портрети різних розмірів, виставки народної творчості, стилізовані під радянську епоху. У екзаменаційних матеріалах з історії України та всесвітньої історії переважали питання, що акцентували увагу на «народних» революціях, їхньому локальному та глобальному значенні. Ці матеріали, затверджені Тернопільським обласним відділом народної освіти, розроблялися і поширювалися Тернопільським інститутом удосконалення кваліфікації вчителів до середніх навчальних закладів, що підсилювало його роль як інструменту ідеологічного впливу. Систематичні перевірки та контроль навчальних закладів, які проводилися через методистів інституту, мали характер суворого регламентування. Особливий акцент у дисертації зроблено на ідеологічне наповнення лекцій, виставок, методичних розробок і навчальних матеріалів. Діяльність інституту також включала механізми дисциплінарного тиску, зокрема перевірки, догани та показові звільнення, що мали ефект і стимулювали підвищення ідеологічної лояльності освітян. Кадрова політика Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів проаналізована за допомогою архівних даних Держархіву Тернопільської обл. та внутрішніх архівів Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти, свідчить про певну локалізацію кадрового складу. Основний контингент методистів складався з місцевих жителів та вихідців із Тернопільщини, що зумовлювалося кадровим дефіцитом, особливо гострим у повоєнний період. Потреба в освітянах задовольнялася за рахунок заочного навчання у вищих навчальних закладах або короткотермінових курсів перепідготовки. У дослідженні проілюстровано роль таких установ, як-от: Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів, не лише у наданні методичної допомоги освітянам, але й у впровадженні основних вказівок Міністерства народної освіти УРСР. Інститут виступав провідником новаторських ідей у реформуванні освіти, систематично адаптуючи педагогічні кадри до нових освітніх стандартів та державних вимог. Його діяльність скеровувалася не лише на вдосконалення професійних навичок вчителів, а й на забезпечення ідеологічного виховання, що відповідало тогочасній державній освітній політиці. Загалом у роботі Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів висвітлено важливий компонент радянської системи управління освітою, що забезпечував одночасно методичну підтримку, ідеологічний контроль та виконання соціально-політичного замовлення держави.; This dissertation provides a comprehensive analysis of the establishment and development of Ternopil Institute for Advanced Teacher Training. A thorough study of the existing historiographical base on the topic reveals that the issue of advanced training for teachers was primarily considered in the context of the establishing such institutes, and with only a few references to the first heads of these institutions. Existing works mainly cover the activities of such institutions in the post-World War II period or present them in a generalised form. The scientific novelty of the dissertation is determined by the absence of specialised works in both domestic and foreign historiography that provide a detailed analysis of documents on such a topic within the defined chronological boundaries. A critical review of the existing historiographical contributions by Ukrainian researchers regarding the topic has been undertaken. Previously littleknown archival documentary sources have been introduced into the scientific discourse. These materials, which were either not previously utilised or studied partially, form the basis of this research. The analysis of archival documents has revealed a significant volume of personal, social, and professional information related to the Institute’s activities. In particular, this concerns the methodological support for teachers in the region, the implementation of new forms of training sessions, the influence of the party’s politics and ideology on society, the social status of methodologists, as well as their financial and material support. The relevance of the chosen topic stems from the fact that it has not yet been the subject of a separate comprehensive study in scientific circles, which emphasises the novelty of the research. Considering the role of regional institutes for improving the qualification of teachers as vital components of social transformations in the Ukrainian SSR, this research takes on particular significance. The dissertation under consideration is the first in the field of historiography to provide a comprehensive examination of the role of teacher training institutes within the educational system, using Ternopil Institute for Advanced Teacher Training as a case study. It demonstrates that such institutions were established by the ruling authorities to control the education sector. Specific attention has been paid to the analysis of material and technical resources, as well as personnel support for educators at various levels. The study examines the problem of providing housing for teaching staff and supplying them with basic necessities such as clothing, footwear, stationery, textbooks and visual aids. Particular emphasis has been placed on the issue of ideological influence through the media and propaganda. As part of their professional development, teachers attended lectures on ideological, and political themes. Furthermore, mass events involving the Institute’s methodologists were organised to disseminate Soviet ideological doctrines. Resolutions, orders and directives were issued to strengthen control over the Sovietisation of educational institutions, and the raising the younger generation. The Soviet system regarded institutions of this type, including Ternopil Institute for Advanced Teacher Training, as tools for imposing communist ideology. The presented research examines the systematic introduction of socialist competitions in schools and their impact on the educational process. The provision of all the necessities for conducting teacher professional development courses at the Institute, ranging from stationery and methodological literature to household items (e.g. bed linen) has been analysed. Personnel policy issues have also been considered, particularly staff turnover and changes in the names of structural units, as well as the impact of these changes on the Institution’s overall activities. The dynamics of changes in staff salaries during the research period have been analysed. The reasons for budget overruns in certain categories, as well as potential sources of additional funding for the Institute, have been examined separately. Considerable attention has been paid to studying the Institute’s budgetary financing. However, it should be noted that a large proportion of the relevant documents were removed from the State Archives of the Ternopil Region. This complicates the comprehensive analysis of the Institution’s financial situation, particularly during the period of 1965. The dissertation demonstrates that the Institute’s funding was contingent on the regional budget and its capacity to cover expenses related to organising the educational process, holding pedagogical readings, publishing methodological developments, and funding staff’s business trips. The research highlights the significance of the Institute as a key instrument for fulfilling the ‘social mandate’ of the Soviet government, which consisted in maintaining an uninterrupted process of training and retraining teaching staff, as well as ensuring ideological control over the educational system. The research focuses on the problems of official misconduct in the management of educational institutions’ material resources. Based on audit commission reports, the facts of material losses, the reasons for their occurrence and the consequences for the functioning of the institutions have been highlighted. Particular emphasis has been placed on the procurement of literature and newspapers, the content of which aligned with the ideological requirements of the time. It has also been examined the dynamics of rising expenditures for household needs, which increased annually, as recorded in cash books and accounting reports. In cases of financial shortages, trade union organizations played an active role in providing additional funding for positions such as drivers, watchmen, and cleaners. The procurement of equipment, stationery, and expenses related to the renovations of premises has been analysed separately. The research also highlights the causal links between increased funding for the development of district film libraries and the urgent need for the formation of the Institution’s debt obligations. The discrepancy between expenditures and revenues was frequently addressed through the mobilisation of supplementary funding sources within the fiscal year. This approach demonstrated the importance of the Institute as a structural unit that performed significant ideological and educational functions at the regional level. The introduction of new staff positions (e.g. a driver), the creation of a vehicle fleet, the outfitting of dormitories, and increased funding for the accounting department demonstrate the gradual expansion of the Institution's functional capabilities. Particular emphasis has been placed on the analysis of expenditure items, encompassing travel expenses, payment for telephone calls, night duties, and subscriptions to periodicals. It has been demonstrated that the teacher professional development courses organised by the Institute gradually moved to a systematic basis, became regular, and received adequate funding. The provision of participants with high-quality methodological literature also increased steadily, thereby enhancing the effectiveness of the training events. The research examines the network of educational institutions subordinated to the regional department of public education, specifically extracurricular institutions. The financial aspect of providing film libraries with the necessary equipment for effective operation has been of particular interest, as it served as an instrument of agitational and ideological influence on the region’s population. The analysis of the network of film screenings in the districts enables the evaluation of their influence on the local population and the nature and sources of funding for such events. The study’s findings demonstrate the systematic integration Ternopil Institute for Advanced Teacher Training into the Soviet model of educational management, which was characterised by a distinct ideological approach. The dissertation highlights the broad spectrum of influence exerted on teachers in the region through a multi-level propaganda system, including the media, lectures by institute methodologists, professional development courses, and the study and dissemination of teaching experience in specific subjects. This experience was frequently reflected in publications in specialised pedagogical journals, which systematically replenished the library collections of Ternopil Institute for Advanced Teacher Training. According to the Institute’s inventory and accounting records, the number of such publications was constantly growing, providing the region’s educators with the necessary materials for their work. Agitational tools included a substantial amount of illustrative material dedicated to Communist Party leaders, which occupied the educational space: flags, symbols, portraits of various sizes, and exhibitions of folk art stylised in the Soviet era. Examination materials in both History of Ukraine and World History were focused on ‘people’s’ revolutions and their local and global significance. Approved by the regional department of public education, these materials were developed and disseminated by Ternopil Institute for Advanced Teacher Training to secondary educational institutions, thereby reinforcing the Institute’s role as an instrument of ideological influence. The systematic inspection and monitoring of educational institutions, conducted by the Institute’s methodologists, was characterised by strict regulation. The dissertation places particular emphasis on the ideological content of lectures, exhibitions, methodological developments, and teaching materials. The Institute’s activities encompassed a range of disciplinary measures, including inspections, reprimands, and exemplary dismissals. These measures were employed to stimulate heightened ideological loyalty among educators. The personnel policy of Ternopil Institute for Advanced Teacher Training, analysed through archival data from the State Archives of Ternopil Region and the internal archives of the Ternopil Regional Communal Institute of Postgraduate Pedagogical Education, indicates a certain localization of the staff. The initial group of methodologists was predominantly comprised of local residents and natives of the Ternopil region, a circumstance primarily attributable to the pronounced paucity of personnel that prevailed during the post-war era. The demand for educators was met through correspondence studies at higher educational institutions or short-term retraining courses The research highlights the role of institutions such Ternopil Institute for Advanced Teacher Training, not only in providing methodological support to educators but also in implementing key directives of the Ministry of Education of the Ukrainian SSR. The Institute functioned as a conduit for innovative ideas in educational reform, systematically adapting pedagogical staff to new educational standards and state requirements. Its activities were twofold: firstly, they were directed towards the enhancement of pedagogues’ professional skills, and secondly, they were aimed at ensuring ideological upbringing in line with state educational policy at that time. Generally, the work of Ternopil Institute for Advanced Teacher Training demonstrates an integral component of the Soviet educational management system, namely the concurrent provision of methodological support, ideological control and fulfilment of the state’s sociopolitical mandate. Опис: Захист відбувся : 31 березня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету. 2026-01-01T00:00:00Z