http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/8365 2026-05-19T15:24:10Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40821 Назва: Україна і Турецька Республіка: еволюція міждержавних відносин (1991–2021 рр.) Автори: Танавський, Ігор Павлович; Tanavskyy, I. P. Короткий огляд (реферат): Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу еволюції міждержавних відносин України та Турецької Республіки у період 1991–2021 рр., охоплюючи політичний, безпековий, економічний та гуманітарно-культурний виміри співпраці. Актуальність теми обумовлена динамічними змінами у регіональній безпековій архітектурі Чорноморського басейну, посиленням глобальної геополітичної нестабільності, а також трансформацією економічних і культурних зв’язків у контексті інтеграції України до Європейського Союзу та НАТО. У дослідженні встановлено закономірності розвитку українсько-турецького партнерства, визначено чинники його стійкості та роль обох держав у забезпеченні регіональної стабільності. Історіографічний огляд проблеми засвідчує поступову еволюцію наукового осмислення українсько-турецьких взаємин – від описових фіксацій встановлення дипломатичних контактів у 1990-х рр. до сучасних міждисциплінарних інтерпретацій, що охоплюють політичний, безпековий, економічний та гуманітарний виміри. Сучасна історіографія характеризується значним тематичним розширенням, залученням нових методологічних підходів, посиленням уваги до регіонального та глобального контексту взаємодії держав, що дозволяє розглядати українсько-турецьке партнерство як складову ширших геополітичних процесів у Чорноморському регіоні. Вагомий внесок у розвиток проблематики здійснили як українські, так і зарубіжні дослідники, які сформували різні інтерпретаційні моделі – від концепцій стратегічного партнерства та регіональної кооперації до критичних оцінок прагматичного балансування Анкари у відносинах із російською федерацією. Водночас аналіз наявної наукової літератури демонструє певну фрагментарність знання, що проявляється у переважанні секторальних досліджень над комплексними історичними синтезами, недостатній інтеграції політичних, економічних та гуманітарних аспектів у межах єдиного аналітичного підходу, а також обмеженій увазі до довготривалої динаміки двосторонніх відносин у часовому вимірі 1991–2021 рр. Більшість праць фокусуються на окремих кризових етапах або тематичних зрізах співпраці, що ускладнює формування цілісного уявлення про еволюцію партнерства.; The dissertation research is devoted to a comprehensive analysis of the evolution of interstate relations between Ukraine and the Republic of Türkiye in the period 1991–2021, covering the political, security, economic, and humanitarian-cultural dimensions of cooperation. The relevance of the topic is determined by dynamic changes in the regional security architecture of the Black Sea basin, the intensification of global geopolitical uncertainty, as well as the transformation of economic and cultural ties in the context of Ukrainian integration into the European Union and NATO. The study identifies patterns in the development of Ukrainian-Turkish partnership, determines the factors contributing to its stability, and assesses the role of both countries in ensuring regional stability. The historiographical review demonstrates a gradual evolution of the scholarly interpretation of Ukrainian-Turkish relations – from descriptive accounts of the establishment of diplomatic contacts in the 1990s to modern interdisciplinary interpretations encompassing political, security, economic, and humanitarian dimensions. Contemporary historiography is characterized by significant thematic expansion, the introduction of new methodological approaches, and increased attention to the regional and global contexts of interstate interaction, allowing Ukrainian-Turkish partnership to be considered as part of broader geopolitical processes in the Black Sea region. Significant contributions to the field have been made by both Ukrainian and foreign scholars, who have proposed diverse interpretative models – from concepts of strategic partnership and regional cooperation to critical assessments of Ankara’s pragmatic balancing in relations with the Russian Federation. At the same time, the analysis of existing scholarly literature reveals a certain fragmentation of knowledge manifested in the predominance of sectoral studies over comprehensive historical syntheses, insufficient integration of political, economic, and humanitarian aspects within a unified analytical approach, and limited attention to the long-term dynamics of bilateral relations within the 1991–2021 timeframe. Most works focus on particular crisis stages or thematic segments of cooperation, complicating the formation of a holistic understanding of the evolution of the partnership. In this context, the dissertation seeks to fill the identified gaps through a systematic analysis of historiographical approaches and a comprehensive examination of the transformations of Ukrainian-Turkish partnership in the political, security, economic, and humanitarian spheres. The involved corpus of sources represents an integral, systematically structured body of official international legal documentation that provides appropriate heuristic opportunities for a comprehensive study of the evolution of Ukrainian–Turkish interstate relations in 1991–2021. Its internal classification makes it possible to distinguish a number of functional and thematic segments – political-diplomatic, security and defense, economic, transport and energy, scientific and technological, and humanitarian – which reflect the multidimensional nature of cooperation and the gradual institutionalization of the strategic partnership. The body of sources is characterized by a high degree of official status, normative clarity, and factual verifiability, enabling the reconstruction of the mechanisms underlying the formulation and implementation of foreign policy, the institutional forms of cooperation, and the practical outcomes of bilateral interaction. A comprehensive analysis of these documents makes it possible to trace the transformation of Ukrainian-Turkish relations – from the stage of establishing diplomatic contacts and forming the basic contractual and legal framework in the 1990s to the development of deepened sectoral cooperation and the consolidation of a strategic partnership in the twenty-first century. The theoretical and methodological foundations of the study are based on analytical works by domestic and foreign scholars, as well as the principles of historicism and objectivity, and a wide range of general scientific and specialized historical methods and approaches. Systemic, comparative, and historical-comparative approaches were applied, along with elements of sociological analysis, economic and political statistics, and methods of content and discourse analysis. The application of these methods ensured an objective study of the main stages in the development of bilateral relations, revealing their specific features, priority directions, dynamics, and prospects for the formation of a strategic partnership. Опис: Захист відбувся : 14 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40806 Назва: Часопис «Руслан» у суспільному, соціально- економічному та культурно-освітньому житті Галичини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Автори: Сиротюк, Назар Васильович; Syrotiuk, N. V. Короткий огляд (реферат): У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження діяльності часопису «Руслан» наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Досліджено ступінь вивчення наукової проблеми в історіографії, стан джерельної бази, теоретико-методологічні засади й відповідний інструментарій роботи. Подано розгорнутий історіографічний аналіз, який охоплює як доробок українських, так і зарубіжних дослідників. Простежено, як змінювалися оцінки значення «Руслана»: від радянської історіографії, де наголос робився на його «буржуазному» характері та підпорядкуванні інтересам народовців, до сучасних праць, що трактують видання як важливий майданчик ідейних дискусій та каталізатор формування національної ідентичності. Особлива увага приділена працям, що висвітлюють функціонування української преси в контексті політичної культури Галичини, розвитку громадянського суспільства та ідейної боротьби між народовцями і москвофілами. Детально охарактеризовано джерельну базу дослідження. Центральне місце займають самі матеріали «Руслана» – редакційні статті, публіцистика, кореспонденції, огляди та дискусії, які дозволяють реконструювати суспільно-політичні й культурні пріоритети видання. Доповнюють картину епістолярна спадщина сучасників, що дає змогу простежити сприйняття «Руслана» в інтелігентських колах. Важливу групу джерел становлять інші українські періодичні видання («Діло», «Буковина»), які відображають полеміку довкола часопису та демонструють різні погляди на актуальні суспільно-політичні питання. Обґрунтовано методологічну основу дослідження. Використано принципи історизму, системного підходу та міждисциплінарності, що дозволяють комплексно проаналізувати функції часопису як політичного, культурного й освітнього явища. Значне місце посідають методи контент- аналізу та дискурс-аналізу для виявлення домінант у риториці «Руслана», а також просопографічний підхід, який уможливлює створення колективного портрета його авторів та читачів. Порівняльний аналіз із іншими галицькими часописами дав змогу виявити специфіку «Руслана» у ширшому контексті української журналістики. Другий розділ дисертації присвячений аналізу процесу становлення часопису «Руслан», його організаційній побудові та еволюції редакційної політики в умовах динамічних суспільно-політичних трансформацій Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. У дослідженні простежено передумови виникнення видання, зокрема потребу українського громадсько-політичного середовища у власному щоденному органі, здатному відображати позицію народовського руху, консолідувати українську інтелігенцію та формувати громадську думку. Висвітлено соціально-політичний контекст заснування «Руслана», зокрема конкуренцію з іншими українськими та польськими виданнями, а також значення підтримки з боку провідних діячів народовецького табору. У центрі уваги перебуває аналіз організаційної структури часопису: редакційний склад, фінансові механізми утримання, система передплати, коло авторів і кореспондентів. Визначено роль ключових постатей, які задавали інтелектуальний і політичний вектор газети, а також окреслено їх вплив на зміст і тональність публікацій. Показано, що «Руслан» поєднував функції інформаційного ресурсу та ідеологічного рупора, водночас залишаючись ареною для дискусій усередині українського суспільства. Особливу увагу приділено механізмам взаємодії редакції з читачами, які сприяли залученню ширшої громадськості до вироблення політичних і культурних пріоритетів.; The dissertation presents a comprehensive study of the activities of the periodical «Ruslan» in the late 19th and early 20th centuries. It examines the historiography of the problem, the state of the source base, theoretical and methodological foundations, and the analytical tools employed. A detailed historiographical analysis encompasses both Ukrainian and foreign scholarship. The study traces how interpretations of «Ruslan» have evolved – from Soviet historiography, which emphasized its «bourgeois» character and subordination to the Narodovtsi movement, to contemporary studies viewing it as an important platform for ideological debate and a catalyst in shaping national identity. Particular attention is paid to works examining the functioning of the Ukrainian press in the context of Halychyna’s political culture, the development of civil society, and the ideological struggle between Narodovtsi and Moscophiles. The research provides a detailed characterization of the source base. Central to it are the materials of «Ruslan» itself – editorials, journalism, correspondence, reviews, and debates – which allow reconstruction of the newspaper’s sociopolitical and cultural priorities. Supplementary sources include the correspondence of contemporaries, revealing how «Ruslan» was perceived within the Ukrainian intelligentsia. Other Ukrainian periodicals («Dilo», «Bukovyna») are analyzed as comparative sources, reflecting polemics surrounding «Ruslan» and offering diverse perspectives on the pressing socio-political issues of the time. The methodological foundation of the research is based on the principles of historicism, a systemic approach, and interdisciplinarity, which together allow for a holistic analysis of the periodical as a political, cultural, and educational phenomenon. Methods of content and discourse analysis are applied to identify dominant rhetorical trends in «Ruslan», while the prosopographical approach helps to construct a collective portrait of its authors and readers. Comparative analysis with other Galician newspapers reveals the specific features that distinguished «Ruslan» within the broader landscape of Ukrainian journalism.The second chapter explores the origins, organizational structure, and editorial evolution of «Ruslan» amid the socio-political transformations of late 19th–early 20th century Halychyna. The study highlights the prerequisites for its founding – the need of the Ukrainian public and political environment for a daily organ capable of expressing the Narodovtsi position, consolidating the Ukrainian intelligentsia, and shaping public opinion. The socio-political context of its establishment, competition with other Ukrainian and Polish newspapers, and support from leading Narodovtsi figures are analyzed in detail. Special attention is given to the editorial composition, financial mechanisms, subscription system, and the network of contributors and correspondents. The research identifies the key individuals who determined the intellectual and political orientation of the publication and shaped its tone and content. «Ruslan» is shown to have combined the functions of an informational resource and an ideological platform, while simultaneously serving as a forum for internal debates within Ukrainian society. The interaction between the editorial board and its readership is examined as a mechanism for engaging the public in shaping political and cultural priorities. Опис: Захист відбувся : 12 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40663 Назва: Формування медіаграмотності учнів у процесі вивчення української мови і літератури в НУШ Автори: Гудз, Марія Степанівна; Hudz, M. S. Короткий огляд (реферат): Дисертацію присвячено розробці авторської методики формування медіаграмотності учнів засобами української мови і літератури на основі проведеного експерименту. Актуальність досліджуваної проблеми зумовлено глобальними трансформаціями в сучасній українській освіті, які виникають на основі сучасних освітніх реформ, соціальних викликів, стрімкого розвитку інноваційних технологій тощо. В умовах гібридної війни критичного значення набуває формування медіаграмотної особистості. Її національна свідомість та емоційна стійкість стають визначальними факторами стабільності інформаційного суспільства. Мовнолітературна освітня галузь є потужною платформою для цього, бо поєднує науку про слово, його аналіз та інтерпретацію з формуванням світогляду, що дає їй потенціал у розбудові сучасного суспільства. У першому розділі дисертації «Теоретичні засади формування медіаграмотності учнів у процесі вивчення української мови і літератури в Новій українській школі» на основі чинних нормативно-правових документів, зокрема, Законів «Про освіту», Концепції НУШ, Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, Державного стандарту базової середньої освіти тощо, пріоритетним напрямком сучасної освіти названо медіаосвіту і наголошено, що головним її провідником у навчальному закладі є медіакомпетентний вчитель. Проаналізовано напрацювання українських (В. М. Андрієвської, Т. В. Бабійчук, О. Т. Баришполець, Н. В. Бондаренко, Н. Ю. Воробйової, М. М. Коропатника, Л. А. Найдьонової, Г. В. Онкович, Л. П. Остапенко, В. В. Різуна, Н. І. Череповської та інших) та зарубіжних (К. Ворснопа, Дж. Гербнер, Р. К’юбі, Л. Мастермана, Дж. Поттера, К. Тайнера С. фон Файлітзен та інших) учених щодо питання визначення базових понять медіаосвіти, а саме: медіапростір, медіакультура, медіакомпетентність, медіаграмотність, медіанавичка, медіатехнологія та медіазасіб тощо. Досліджено певну термінологічну неузгодженість термінів «медіаосвіта», «медіаграмотність», «медіакомпетентність». Сформульовано зміст понять «медіаграмотність у процесі вивчення української мови» і «медіаграмотність у процесі вивчення української літератури». Визначено чотири структурні елементи медіаграмотності учнів на уроках української мови і літератури (спілкування, обізнаність, експресія та експлуатація) та перелік медіанавичок, які представляють їх. Доведено, що основним інструментом формування медіаграмотного учня є застосування медіатехнологій та використання медіазасобів. Подано цілісну схему розвитку медіакультури у медіапросторі під час впровадження медіаосвіти. Проаналізовано наукові праці В. Андрієвської, О. Вознесенської, Н. Габор, С. Ізбаш, Л. Найдьонової та інших, які стосуються вивчення психологопедагогічних особливостей дітей-підлітків, зокрема розвитку навичок та умінь роботи з медіаінформацією. У ході дослідження виокремлено та охарактеризовано змінні та незмінні психолого-педагогічні умови формування медіаграмотності учнів 5 – 6 класів під час вивчення української мови і літератури. Розглянуто та описано стан вивчення формування медіаграмотності учнів у сучасні методичній науці за віковими категоріями : дошкільний етап, етап молодшого шкільного віку, етап середньої та старшої школи, етап здобуття вищої освіти, та післядипломна освіта. У другому розділі «Методика формування медіаграмотності учнів у процесі вивчення української мови і літератури» проаналізовано навчальнометодичне забезпечення НУШ, а також інформаційні цифрові ресурси і запропоновано та обґрунтовано авторську методику формування медіаграмотності на уроках української мови і літератури у 5 – 6 класах, яка подається як цілісна система, що складається з нестандартних підходів, інноваційних принципів, оригінальних методів та прийомів, адаптованих до вікових особливостей молодших підлітків та вимог Нової української школи. У змісті методики гармонійно поєднано загальнодидактичні й специфічні принципи навчання (наочності, систематичності, природовідповідності, текстоцентризму, культуровідповідності, емоційності, історизму, міжпредметності тощо), а також спеціально адаптовані принципи медіаосвіти (медіаконцептуальності, ситуативності й комунікації, безперервності, самостійності тощо). Особливу увагу приділено емоційно-ціннісному аспекту, що забезпечує інтеграцію мовнолітературного, медіаосвітнього та морально-духовного змісту освіти. Авторська методика є інноваційною, бо впливає на ефективність освітнього процесу та сприяє розвитку в учнів здатності до свідомої й відповідальної роботи з інформацією. У третьому розділі дослідження «Організація і проведення експериментально-дослідного навчання» описано результати педагогічного експерименту, спрямованого на перевірку ефективності авторської методики формування медіаграмотності учнів 5–6 класів на уроках української мови та літератури. Доведено, що експеримент дав змогу не лише теоретично обґрунтувати, а й практично підтвердити доцільність упровадження розроблених підходів, методів та завдань. Визначено три рівні сформованості медіаграмотності (початковий, середній, високий) на основі трьох критеріїв (інформаційного, діяльнісно-творчого та ціннісно-емоційного), які були описані під час експериментального навчання. Доведено, що реалізація авторських завдань сприяє розвитку ключових компетентностей учнів, зокрема критичного сприйняття інформації, розпізнавання маніпуляцій, аналізу інформаційних повідомлень, формування власної позиції та створення змістовних медіапродуктів. Наголошено на позитивному впливі авторської методики на психологічний клімат у класі, що сприяв розвитку співпраці, емпатії та поваги одне до одного. Визначено та описано результати експерименту, які засвідчили суттєве підвищення рівня медіаграмотності учнів експериментальної групи порівняно з контрольною: початковий рівень знизився з 63% до 21,5%, середній зріс із 29,5% до 58%, високий – із 7,5% до 20,5%. Особливу увагу звернено на зростанні мотивації до навчання, активізація мовленнєвої, читацької та творчої діяльності, а також усвідомленому використанні медіаресурсів; The dissertation is devoted to the development and substantiation of an original methodology for forming students’ media literacy through Ukrainian language and literature instruction, based on the results of a pedagogical experiment. The relevance of the study is determined by global transformations in contemporary Ukrainian education caused by the implementation of the New Ukrainian School reform, social challenges, and the rapid development of innovative technologies. The issue of forming a media-literate personality as a structural unit of the information society, characterized by national consciousness and emotional resilience, acquires particular significance in the context of a hybrid war. In this regard, the language and literature educational domain serves as a powerful platform, as it combines the study of language, its analysis and interpretation, with worldview formation and moral and ethical education, thus possessing considerable potential for the development of modern society. The first chapter of the dissertation, “Theoretical Foundations of Forming Students’ Media Literacy in the Process of Studying Ukrainian Literature in the New Ukrainian School”, identifies media education as a priority area of modern education based on current regulatory and legal documents, including the Laws of Ukraine “On Education”, the Concept of the New Ukrainian School, the Concept of Media Education Implementation in Ukraine, the State Standard of Basic Secondary Education, and others. It is emphasized that a media-competent teacher is the key agent of media education in educational institutions. The works of Ukrainian scholars (V. Andriievska, T. Babiichuk, O. Baryshpolets, N. Bondarenko, N. Vorobiova, M. Koropatnyk, L. Naidonova, H. Onkovych, L. Ostapenko, V. Rizun, N. Cherepovska, among others) and foreign researchers (C. Worsnop, G. Gerbner, R. Kubey, L. Masterman, J. Potter, K. Tyner, S. von Feilitzen, etc.) are analyzed with regard to defining the basic concepts of media education, such as media space, media culture, media competence, media literacy, media skills, media technologies, and media tools. Particular attention is paid to the terminological inconsistency of the concepts “media education”, “media literacy”, and “media competence”. The notions of “media literacy in the process of studying the Ukrainian language” and “media literacy in the process of studying Ukrainian literature” are specified. Four structural components of students’ media literacy in Ukrainian language and literature lessons (communication, awareness, expression, and exploitation) and the corresponding media skills are identified. It is proven that the use of media technologies and media tools constitutes the primary means of forming a media-literate student. A holistic model of media culture development within the media space in the context of media education implementation is presented. The second chapter, “Methodological System for Forming Students’ Media Literacy in the Process of Studying Ukrainian Language and Literature”, analyzes the educational and methodological support of the New Ukrainian School and relevant digital information resources. An original methodology for forming media literacy in Ukrainian language and literature lessons in grades 5–6 is proposed and substantiated. The methodology is presented as an integral system comprising non-standard approaches, innovative principles, and original methods and techniques adapted to the age characteristics of younger adolescents and the requirements of the New Ukrainian School. Its content harmoniously combines general didactic and specific teaching principles (visualization, systematicity, natural conformity, text-centrism, cultural conformity, emotionality, historicism, interdisciplinarity, etc.) with specially adapted principles of media education (media-conceptuality, situationality and communication, continuity, learner autonomy, etc.). Special emphasis is placed on the emotional and value-based component, which ensures the integration of linguistic and literary, media-educational, and moral-spiritual content. The proposed methodology is innovative, as it enhances the effectiveness of the educational process and promotes the development of students’ ability to work consciously and responsibly with information. The third chapter, “Organization and conduct of experimental and research training”, presents the results of a pedagogical experiment aimed at verifying the effectiveness of the author’s methodology for forming media literacy among students of grades 5–6. The experiment confirmed both the theoretical validity and practical effectiveness of the proposed approaches, methods, and tasks. Three levels of media literacy formation (basic, intermediate, and advanced) were identified based on three criteria (informational, activity-creative, and value-emotional). It is proven that the implementation of the author’s tasks contributes to the development of key competencies, including critical perception of information, recognition of manipulation, analysis of information messages, formation of personal viewpoints, and creation of meaningful media products. Опис: Захист відбувся : 23 квітня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус) 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40411 Назва: Фізіологічне обґрунтування ефективності реабілітації у дітей грудного віку з затримкою рухового розвитку Автори: Віцентович, Марія Володимирівна; Vicentovich, M. V. Короткий огляд (реферат): Актуальність дослідження зумовлена комплексом медичних, соціальних та наукових факторів. Затримка рухового розвитку є одним із найбільш поширених наслідків перинатальних уражень центральної нервової системи та чинників ризику розвитку дитячого церебрального паралічу. Значний відсоток новонароджених, особливо недоношених, потребує раннього реабілітаційного втручання. Грудному віку притаманна найвища пластичність нервової системи, включно мозку, що створює так зване «вікно можливостей». Своєчасне та адекватне втручання саме в цей період має вирішальне значення для формування нормальних рухових патернів та мінімізації довгострокових наслідків. Доведено, що вклад у ранню реабілітацію зменшує потребу в дорогих та тривалих корекційних заходах у пізньому віці, знижуючи соціальне та фінансове навантаження на сім’ю та систему охорони здоров’я. Варто зазначити, що сучасна реабілітація потребує переходу від виключно клінічної (суб’єктивної) оцінки ефективності до використання об’єктивних фізіологічних та біохімічних критеріїв. Існує гостра необхідність наукового підтвердження того, що фізичні втручання викликають позитивні зміни на фізіологічному та нейробіологічному рівні. Тому важливою є розробка диференційованих програм реабілітації з урахуванням етіологічних чинників та індивідуального нейробіологічного профілю, а не лише встановлення клінічного діагнозу. Отже, пріоритетним завданням сучасної фізичної та реабілітаційної медицини є наукове обґрунтування ранніх втручань, які пов’язані з активізацією рухової діяльності, що потребує тісної інтеграції клінічного досвіду і практики з даними нейробіології розвитку для досягнення максимально позитивного ефекту. Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше: – показаний взаємозв’язок у дітей грудного віку із затримкою рухового розвитку між вихідною концентрацією нейротрофічного фактора мозку (Brain-Derived Neurotrophic Factor (BDNF)) у сироватці крові та потенціалом до відновлення рухових навичок; – доведена можливість використання показників BDNF як об’єктивного нейробіологічного біомаркера для раннього прогнозування ефективності реабілітаційних втручань для пацієнтів, що дозволить індивідуалізувати реабілітаційні програми; – обґрунтовано фізіологічний механізм дії комплексної програми раннього втручання, довівши, що її застосування призводить до достовірного підвищення концентрації BDNF у сироватці крові, який відображає активацію процесів нейропластичності та морфо-функціонального дозрівання ЦНС; – доповнено сучасні уявлення про роль BDNF як критерію оцінки біологічної відповіді на реабілітаційну терапію у дітей грудного віку; – аргументовано до застосування фізичної терапії диференційовані підходи залежно від вихідного нейробіологічного профілю дитини; – підтверджено проведення програми раннього фізичного втручання у дітей до одного року з затримкою рухового розвитку для покращення рухових вмінь та навичок; – вдосконалено застосування сімейно-орієнтованих практик в реабілітації дітей із затримкою рухового розвитку. Практичне значення дисертаціїної роботи полягає у тому, що результати дослідження дозволяють вперше включити визначення рівня нейротрофічного фактора мозку у сироватці крові в алгоритм ранньої діагностики та прогнозування. Власне, такий підхід дасть змогу лікарю фізичної та реабілітаційної медицини та фізичному терапевту об’єктивно оцінити потенціал нейропластичності дитини ще до початку інтенсивної реабілітації. Окрім цього, визначення низьких початкових рівнів BDNF може стати критерієм для відбору дітей до групи високого ризику, яким необхідна особливо інтенсивна та тривала програма раннього втручання. На основі отриманих даних про динаміку BDNF, було розроблено диференційований підхід до призначення та дозування фізичних втручань. Це, у свою чергу, дозволяє оптимізувати частоту, тривалість та інтенсивність занять, уникаючи як недостатнього, так і надмірного навантаження. Більше того, динамічний контроль рівня BDNF під час курсу реабілітації може використовуватися як об’єктивний критерій для оперативної корекції програми (посилення стимуляційних методик у разі відсутності позитивної динаміки біомаркера). З огляду на зазначене, результати дослідження є науковою основою для розробки клінічних протоколів та методичних рекомендацій для фізичних терапевтів, які працюють з дітьми грудного віку. Водночас, матеріали дослідження можуть бути включені до навчальних програм для підготовки фахівців з фізичної та реабілітаційної медицини, що суттєво підвищить якість та нейробіологічну обґрунтованість їхніх втручань. У дослідженні взяли участь 122 дітей віком 7–8 місяців із затримкою рухового розвитку, які проходили курс реабілітації в «Центрі комплексної медичної реабілітації дітей з ураженням нервової системи та психіки». З них відібрано 28 доношених дітей із затримкою рухового розвитку та 28 недоношених дітей із затримкою рухового розвитку для дослідження нейротрофічного фактору мозку (BDNF) і його вплив на рухові порушення. Проведене дослідження показало, що у дітей із затримкою рухового розвитку, особливо у недоношених, спостерігається суттєве відставання у формуванні моторних навичок та зниження рівня BDNF, що відображає обмежений нейропластичний потенціал. Застосування програми раннього втручання протягом одного місяця сприяло статистично достовірному покращенню рухових функцій та підвищенню рівня BDNF у дітей з руховими порушеннями, хоча показники недоношених дітей залишалися нижчими порівняно з доношеними. Виявлений взаємозв’язок між рівнем BDNF і станом моторного розвитку підтверджує його значення як перспективного біомаркера для ранньої діагностики, оцінки нейропластичності та моніторингу ефективності реабілітаційних програм. Отримані результати підкреслюють важливість своєчасного та інтенсивного втручання у критичні періоди розвитку, що дозволяє оптимізувати прогноз та підвищити ефективність реабілітації дітей із руховими порушеннями.; Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in speciality 091 Biology. – Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University, 2026. The relevance of the study is determined by a complex of medical, social, and scientific factors. Motor development delay is one of the most common consequences of perinatal damage to the central nervous system and risk factors for the development of cerebral palsy. A significant percentage of newborns, especially premature babies, require early rehabilitation intervention. Infancy is characterized by the highest plasticity of the nervous system, including the brain, which creates a so-called “window of opportunity.” Timely and adequate intervention during this period is crucial for the formation of normal motor patterns and minimization of long-term consequences. It has been proven that investment in early rehabilitation reduces the need for expensive and lengthy corrective measures later in life, reducing the social and financial burden on families and the healthcare system. It should be noted that modern rehabilitation requires a transition from exclusively clinical (subjective) assessment of effectiveness to the use of objective physiological and biochemical criteria. There is an urgent need for scientific confirmation that physical interventions cause positive changes at the physiological and neurobiological levels. Therefore, it is important to develop differentiated rehabilitation programs that take into account etiological factors and individual neurobiological profiles, rather than just establishing a clinical diagnosis. Therefore, the priority task of modern physical and rehabilitation medicine is to scientifically substantiate early interventions related to the activation of motor activity, which requires close integration of clinical experience and practice with data from developmental neurobiology in order to achieve the most positive effect. The scientific novelty and theoretical significance of the study lie in the fact that for the first time: – the relationship between infants with delayed motor development and the initial concentration of brain-derived neurotrophic factor (BDNF) in blood serum and the potential for motor skill recovery has been demonstrated; – the possibility of using BDNF indicators as an objective neurobiological biomarker for early prediction of the effectiveness of rehabilitation interventions for patients has been proven, which will allow for the individualization of rehabilitation programs; – substantiated the physiological mechanism of action of a comprehensive early intervention program, proving that its application leads to a significant increase in BDNF concentration in blood serum, which reflects the activation of neuroplasticity processes and morpho-functional maturation of the central nervous system; – supplemented modern ideas about the role of BDNF as a criterion for assessing the biological response to rehabilitation therapy in infants; – differentiated approaches to the use of physical therapy depending on the child's initial neurobiological profile have been substantiated; – the implementation of an early physical intervention program for children under one year of age with motor development delays to improve motor skills and abilities has been confirmed; – improved the application of family-oriented practices in the rehabilitation of children with motor development delays. The practical significance of the dissertation lies in the fact that the results of the study allow for the first time to include the determination of the level of brain neurotrophic factor in blood serum in the algorithm for early diagnosis and prognosis. In fact, this approach will enable the pediatric neurologist and physical therapist to objectively assess the child's neuroplasticity potential even before the start of intensive rehabilitation. In addition, the determination of low initial BDNF levels may become a criterion for selecting children for the high-risk group who need a particularly intensive and long-term early intervention program. Based on the data obtained on BDNF dynamics, a differentiated approach to the prescription and dosage of physical interventions was developed. This, in turn, allows optimizing the frequency, duration, and intensity of classes, avoiding both insufficient and excessive loads. Moreover, dynamic monitoring of BDNF levels during the rehabilitation course can be used as an objective criterion for prompt program correction (intensification of stimulation techniques in the absence of positive biomarker dynamics). Given the above, the results of the study provide a scientific basis for the development of clinical protocols and methodological recommendations for physical therapists working with infants. At the same time, the research materials can be included in training programs for specialists in physical and rehabilitation medicine, which will significantly improve the quality and neurobiological validity of their interventions. The study involved 122 children aged 7–8 months with motor development delays who underwent rehabilitation at the Center for Comprehensive Medical Rehabilitation of Children with Nervous System and Mental Disorders. Of these, 28 full-term children with motor development delays and 28 premature children with motor development delays were selected for the study of brain-derived neurotrophic factor (BDNF) and its effect on motor disorders. The study showed that children with motor development delays, especially premature babies, lag significantly behind in the formation of motor skills and have lower BDNF levels, reflecting limited neuroplastic potential. The use of an early intervention program for one month contributed to a statistically significant improvement in motor functions and an increase in BDNF levels in children with motor disorders, although the indicators for premature babies remained lower than those for full-term babies. The identified correlation between BDNF levels and motor development confirms its significance as a promising biomarker for early diagnosis, assessment of neuroplasticity, and monitoring the effectiveness of rehabilitation programs. The results obtained emphasize the importance of timely and intensive intervention during critical periods of development, which allows optimizing the prognosis and increasing the effectiveness of rehabilitation of children with motor disorders. Subsequently, 42 children with motor development delays were selected for long-term observation. This stage lasted six months. At the beginning of the study and after 6 months, the children's self-care, mobility, and social functioning skills were assessed using a childhood disability questionnaire, and the family's quality of life was assessed using the SF-36 questionnaire. Опис: Захист відбувся : 16 квітня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). 2026-01-01T00:00:00Z